Tag Archives: Навчання

Такі викладачі + анонс

9 коментарів

Фото: GETTY IMAGES

Привіт друзі! Сьогодні хотів би поговорити про викладачів 🙂
Професія ця не дуже проста, зарплата також не дуже, одним словом просто працюють ті, кому це дійсно подобається.
В першу чергу розглянемо викладача в школі – напрягати школярів потрібно, створювати жорсткі умови теж, тим більше що зараз зовнішнє тестування – нікого не обманеш. Тобто вчитись простому учневі має бути складно!! Оцінки – як стимул і т.д. Є випадки хабарів, але в школах вони не так поширені, як в університетах.

А викладач в університеті – зовсім інше питання. Тут потрібно або максимально дати знання, так само стимулювати оцінкою (дуже рідко таке буває), або не мучити ні себе, ні інших. З власного досвіду знаю, якщо ланцюжок школа-університет обривається, то нічого не буде (тобто якщо не дали базових знань – в університеті робити нічого). Це означає, що певних студентів навчити буде неможливо. Навіщо знущатись з них? Я думаю варто ставити трійку всім… Тим більше зараз доволі великі проблеми з набором студентів, та й багато навчається на платній основі.
Викладачі в університеті бувають двох типів – старі та молоді 🙂 В більшості випадків молоді відносяться до студентів набагато краще, адже самі були студентами нещодавно, але з часом це відчуття проходить, хочеться познущатись. І це навіть не провокація на хабар. Просто отримують кайф від того, що хтось не може здати. Але є й такі, що ускладнюють все для того, щоб збити хороший хабар.
Старі викладачі (зазвичай старої закалки) – хабарі не беруть, знають добре предмет – тому і можуть вимагати багато чого. Тут я нічому не дивуюсь. Раніше навчання було більш якісним! Я поважаю таких викладачів, зазвичай здати їх доволі легко, хоча і попрацювати прийдеться.
Також викладачі поділяються на цікавих та нудних. Вміння розказувати лекції або спілкуватись з студентами просто так не з’являється. Тут потрібен талант) У мене було дуже мало цікавих викладачів, також мені подобались такі, які мало знань давали, але і не вимагали=) А є такі викладачі, до яких дійсно було цікаво приходити, наприклад, з якими легко спілкуватись за межами університету, вони легко входять в дискусію, часто можуть розповісти якийсь анекдот або цікаву інформацію. Часто підключають студентів в діалог. Хороший спосіб також – заохочувати студентів, давати додаткові бали за відповіді на цікаві запитання!
Нудні викладачі часто задиктовують все підряд (сенсу в цьому не бачу, адже знань це дає мінімум). Такі викладачі також люблять познущатись – наприклад диктувати швидко і змушувати все записувати, давати постійно контрольні. Питати на кожній парі – і ставити двійки.
Який висновок з цього всього? Я думаю, трійку варто ставити всім, щоб не витрачати не свій час, не чужий). Звичайно, завжди є такі студенти, яких так і хочеться вигнати, можливо вони того і заслужили, але якшо викладач здійснює тиск і намагається вигнати багатьох, він або просто дурний, або провокує на хабар. Часто можна навіть не зрозуміти, чого хочуть такі викладачі…
Якшо постає питання стипендії – то тут я згоден – 4 ставити просто так не варто, тим більше який зараз розмір стипендії, але і занадто мучати теж не потрібно=). І взагалі, в ідеальному університеті без хабарів мало б все здаватись без проблем=)
На цьому все, але хотів би ще проанонсувати наступну статтю. Мабуть, Ви читали вже мої дописи про навчання в школі, та й в університеті, зокрема в магістратурі. Наступна стаття буде про аспірантуру. Чи варто старатись туди вступати, який сенс, та й яка взагалі від того віддача. Як я бачу то практично зсередини…

Чому вчать в школі та університеті? Моя історія – пройдений етап.

7 коментарів

В цій статті я розкажу практично про все своє життя – як я навчався і ким я став, що мені дала школа і університет, як вони вплинули на моє виховання. Наскільки важливо на певному етапі знайти мотивацію – і рухатись далі, не дивлячись ні на що. Доречі, сьогодні День Студента, з чим і вітаю всіх українських студентів *DRINK*

1й етап. Школа

Почалось все з того, що я пішов в перший клас. Про початкові класи нічого сказати не можу – там сильно не напрягали. Та і взагалі в школі було нескладно. Але я навчився читати ще до того, як пішов в школу. І одразу – почав відчувати себе ледь не генієм. Що цікаво, фізкультури у нас не було взагалі, що можна сказати – надпогано. Сиділи в одній аудиторії і все.

Доречі, з 9 років записався на шахи, і І розряд отримав в 12 років (і досі в мене посвідчення лежить) – але той перший розряд скоро втрачу (кілька років назад грав – і зберіг активність – український рейтинг порядку 2000). Дуже шкодую, що обрав такий спорт – абсолютно не рекомендую нікому. Нерви, перспектив нуль, на високому рівні взагалі важко зберігати концентрацію і нервову систему в порядку. Чому я конкретно зупинився? Не було можливості поїхати на змагання (нестача коштів), а грати постійно з одними і тими ж самими гравцями – сенсу мало. Тільки втрачаєш свій рейтинг. Думаю, якби займався всерйоз, то КМС отримав би без проблем, або навіть МС (якби вивчав теорію і т.д.) – але не бачив і досі не бачу в тому перспектив.

Потім я пішов в старші класи (5й клас). Звичайно, нічого поганого про свою школу сказати не можу, але рівень її був, м’яко кажучи не дуже. Відповідно не було куди розвиватись. Тут одразу як себе зарекомендуєш – так і буде. Не знаю навіть і чому – мені все ставили відмінно, знову ж таки – і фізкультуру ставили просто так. Чому я на цьому наголошую? А тому, що в школі не міг підтягнутись не разу – через це і впевненість втрачав свою. Не думаю, що сам винен – так виховує школа. Жодного напрягу. В 7-му класі потрапив одразу на 2 олімпіади – математика і українська мова. З математики на міській олімпіаді зайняв 12-те місце, з укр. мови – і досі не знаю, мабуть зовсім там все було погано (результат не сказали)…  Ну от, це перше фіаско, мені довели, що я нічого не знаю, та і знову ж, втратив впевненість. Думав, якшо спортом всерйоз не займаюсь – то хоча б будуть якісь досягнення в навчанні. Але, як виявиться потім, це нікому не потрібно…

2й етап. Вступ до ліцею

Після 7-го класу вступив до Житомирського міського ліцею (практично ледь-ледь; прохідний був 62 бали, я набирав 68). Звичайно, там я став ніким, на жодні олімпіади не пройшов, та й навчатись став не дуже. Те, що й досі я не міг підтягнутись ні разу, плюсів мені не додавало (ще хочуть заборонити фізкультуру у школі! – жах, не можна цього робити). Що можу про себе сказати в той час – і спортом не займався – і навчався погано. Ні, не тому що здібностей не було, просто якась невпевненість у собі. Не скажу про олімпіади, але добре навчатись міг будь-хто. Доречі, за оцінки переживав, після відмінних 7-ми класів, оцінки були просто жахливі. Все ж, тоді думав – якшо краще навчаєшся – більше досягнеш в житті, заздрив тим, хто навчався добре.  Але я знав, те що тоді я навчався погано, компенсую в майбутньому, оскільки рівень ліцею набагато вищий за шкільний. Постійні емоційні напряги, уміння списувати – тут ставали у нагоді, оскільки я дійсно турбувався про оцінки! 9й клас закінчив на підйомі – ситуацію трохи виправив на екзаменах. 10-11й клас ще краще, але навчання не зовсім подобалось (згадати нічого хорошого не можу). Оскільки спочатку зарекомендував себе не з кращої сторони, виправлятись було складно. Та й не хочу уже цього згадувати.

3й етап. Університет. Вступ.

В університет вступив ще до закінчення ліцею. Олімпіади тоді були. Набрав максимум і був 100% в цьому впевнений, подавав апеляцію, виявилось неправильно складені завдання. Тому з української мови було 27 із 40, а математика 100 із 100. Хоча я всеодно проходив, знайшов докази того, що в мене все вірно, але додали тільки 7 балів, 6 так я і не отримав (хоча докази реально були з кількох джерел). Так ось – там був професор якийсь на апеляції – він спочатку погодився зі мною типу все ОК, почекай. А от пройшло трохи часу – і він підсунув мені липову книжечку (не міністерську) – там було, як йому потрібно! Але я написав заяву на відмову, вірю тільки собі (комісія розглядала). Тому половину мені і компенсували! Злість накопилась – і навчився відстоювати. Тепер не дам нікому забрати в мене жодного балу просто заради принципу!! Для мене це було по суті не дуже важливо, але хтось через це “пролетів”. Цей плюс – дав мені змогу стати призером тієї олімпіади – вибив когось з третього місця в останній день. Грамоту так і не забрав – десь вона пропала в деканаті, а може її і не було взагалі – адже вже вона була підготовлена для когось іншого! Ліцей закінчив не дуже успішно, але мінімальну вимогу виконав – в атестаті не менше 7-ки – і я студент! Доречі, пішов в не дуже “перспективний” університет і факультет, але про це не жалкую – навчатись було легко.

4й етап. Я студент

Звичайно, що перші дні була деяка невпевненість. Знову почав переживати за оцінки, так як тут уже була важлива стипендія.  Але якось адаптувався – далі було легше і легше. Але все ж проблема була на першому курсі. Це те, що змусило віднайти мотивацію в собі. Знову ж урок фізкультури, предмет, за який вже ставилась оцінка, що безпосередньо впливала і на стипендію. Підтягуватись я не вмів (жах!). Тому і довелось випрошувати оцінку, але я був старостою – за рахунок цього мені знову ж ставили. Але на другому курсі по деяким причинам – відмовився бути старостою (набридло вести журнал – кому він потрібен взагалі!!). Звичайно ж, знову все здаю на відмінно, але викладач фізкультури (нарешті знайшовся нормальний) – сказав підтягнись хоч кілька разів – я почав бігати і дійсно почав підтягуватись перші рази!!. На 3-му курсі він поставив для мене завдання підтягнутись 12 разів. Я здавав 1 раз, другий, третій. 11 раз і все!! Ходив спеціально тренувався. Вперше записався в зал! Це безперечно, додало впевненості, але 12й раз я так і не підтягнувся. Необхідно було грати в шахи за університет (зіграв дуже успішно – оскільки мотивація була величезна).  За це я і отримав оцінку. Ні, після цього я не почав знову займатись шахами (доречі в цьому році знову є можливість грати за університет, якшо мене запросять!) – я записався в зал – і почав серйозно займатись. Це додає впененості 100%, і досі займаюсь – підтягуюсь 14-15 разів, але і на брусах роблю немало, та й силові показники зросли. Форму набрав нормальну.  А більшість друзів навпаки закинули це все, і я скоро стану кращим за всіх! Спорт дав мені мотивацію, додав впевненості. Звичайно, виховання нікуди не подінеш, інколи проявляється невпевненість у собі – але буду думати – що потім буде краще.

Так ось, на що штовхнула мене ця мотивація, і не тільки ця.  На 3му курсі їздив в Німеччину по програмі DAAD – ну і відповідно все сподобалось, бажання було величезне, почав вчити німецьку. Але чомусь все зупинилось, з часом бажання згасло, а на 4-му курсі у мене була важлива олімпіада по спеціальності (я думав вона як квиток в аспірантуру). На всеукраїнській олімпіаді я зайняв 2-ге місце (призові місця на цій олімпіаді наші студенти займали дуже давно). Відповідно був підйом – успішно вступив на 5й курс в магістратуру і здавалося все було ОК.

Але що було далі…  Продовження слідує…

Планувати майбутнє потрібно завчасно

7 коментарів

З цією проблемою я стикаюсь зараз. Університет закінчив в цьому році, а що робити далі, абсолютно незрозуміло. Було кілька варіантів, але мене це не влаштовувало. Практично пропонували роботу, на яку і після ПТУ можна іти. Для чого ж навчатись було, незрозуміло. Тепер варто розібратись в наступному питанні – чи потрібен диплом взагалі? Я думаю, часи СРСР минули, коли після навчання Вас направляли на роботу (хорошу чи ні – це таке) – але всеодно, була якась мотивація навчатись. Про життя взагалі нічого не можу сказати, але той, хто добре навчався, міг реалізувати себе краще, ніж інші.
А в наш час – потрібно мати або хороші навички в якомусь напрямку, або мати знайомих, які допоможуть влаштуватись на нормальну роботу. Причому навичкам – в університеті не навчать, тільки власна праця. Але іноді буває так, що важко знайти те, що тобі подобається. Тоді роботу буде знайти надскладно, як вирішення – ідуть працювати продавцем, офіціантом і т.д. Я думаю на таке нема чого розраховувати, адже потрібно прагнути до більшого. На будь-якій роботі диплом запитувати у Вас наврядчи будуть, тим більше дивитись на оцінки в додаток – це взагалі нонсенс. Тому тут потрібно задати собі питання – чи варто сильно мучатись, щоб здавати все на 5, чи краще здавати на 4 без жодних проблем (щоб тільки була стипендія). Не знаю, як диплом ТОП-вузів, але диплом на кштавт мого, думаю нікому не потрібен… Але всеодно я не шкодую про те, що навчався – адже навчався для себе + отримував стипендію, також мав додатковий час на роздуми.
Далі поговоримо про олімпіади, конференції, статті та інше.
Олімпіади – це інший рівень мислення, просто пахати нічого не дасть, потрібен талант. В цьому я переконався, коли брав участь в олімпіаді з математики (для простих вузів – не математичних). Нічого вирішити не зміг нормально! Кілька балів набрав лише випадково. Шансів було небагато. Але хоч щось набрав, це вже добре! (*хто не знає – суть на олімпіадах в тому – або вирішуєш все підряд і йдеш на 1-2 місце, або вирішуєш 1-2 приклади і розраховуєш на третє). Рік був останній, тому реваншу ніякого не буде (другого шансу) та й думаю злості в мене навіть не залишилось. Цікаво було тільки те, що у себе в групі (і на факультеті) – вважався одним із кращим в цьому плані. Але є і суб’єктивні причини невдачі – 5й курс, багато чого забув, не зосередився, були проблеми з дипломом – тримав їх постійно в голові. Я не думаю, що такі причини суттєво вплинули (я вже писав – що потрібен просто талант)! В кінцевому випадку я навіть не жалкував, адже вже знав, що в разі призового місця – отримав би грамоту і якусь мізерну премію. Ось і все. А знав, бо за рік до того я, все ж таки, брав призове місце на олімпіаді по своїй спеціальності (може про це розповім пізніше – хвалитись особливо там нема чим).
Далі про конференції та статті. Сучасна наука в Україні – це треба бачити!! Просто так це передати не можливо. Маразматичні статті без жодної суті, нема практичного застосування.. Хорошу тему вибрати дуже важко, самому хочеться написати дійсно щось значуще, можливо щось дійсно хороше, а не просто “лити воду” – не виходить. Конференції проводяться для того тільки, щоб рахувалось. А чому все так? Жодних спонсорів немає. В Європі все по-іншому. Тому і освіта має там особливе значення, тому і багато науковців з України їде за кордон. Просто їдуть банально заради кращого фінансування і все. У нас – немає хорошого фінансування, тому більшість дипломів/дисертацій пишеться “з повітря”.
До чого я веду? Навчатись є сенс тільки тоді, коли Ви навчаєтесь в топ-вузі (таких в Україні небагато) – де роботодавці на 100% впевнені, що студенти там хороші, де диплом дійсно ціниться і отримуються необхідні знання. В іншому випадку – навчатись є сенс тільки заради того, щоб повністю присвятити себе науці і мати шанс поїхати за кордон по причинам, які я зазначив раніше. Тому планувати, що робити далі, потрібно ще, вступаючи до вузу, щоб потім не жалкувати про 5 втрачених років, одразу необхідно визначитись, як навчатись. Я бачу тільки 2 варіанти – здавати все на 4, щоб отримувати стипендію (а тим часом думати, чим займатись далі) ; здавати все на 5, заради того, щоб отримувати підвищену стипендію, отримати червоний диплом – і далі працювати в напрямку освіти і науки. Здавати все на 3 або платити за навчання – цих людей я взагалі не розумію! Мені казали, що навчаються заради того, щоб просто було цікаво – зустрітись з друзями, поговорити і т.д. А чому йдуть і платять за навчання? Батьки так виховують… Або створюється ілюзія ідеального суспільства: краще навчаюсь – більше заробляю! На жаль, це правило в наш час в Україні не спрацьовує. А ще в університет вступають, бо намагаються рівнятись на інших:) І таке буває. Тому я абсолютно не дивуюсь, коли когось виганяють з вузу, або хтось сам вирішує піти. В цьому знову ж винні батьки, які платять за навчання. Вони і досі думають, що все, як і раніше…
Бувайте! Дякую тому, хто дочитав і залишить коментар 😉

неПрофільні предмети, зовнішнє тестування, росіська мова викладання

19 коментарів

Метою вищих навчальних закладів є навчання кваліфікованих кадрів саме за тою спеціальністю, яку замовляє держава. Але багато вузів, в тому числі і мій акцентують на непрофільних предметах ще більше уваги. Ситуація навіть ще гірше, на першому курсі є предмети (гуманітарні), які вже давно були пройдені в школі. Оскільки в мене технічна спеціальність, то навіщо мені вивчати їх знову? Дибілізм та й годі.

На рахунок зовнішнього тестування. Є заочна форма навчання. Хто не знає, туди в більшості випадків вступають люди старші, які вже давно працюють, але коли вони закінчували школу, то логічно, зовнішнього тестування ше не було. Зараз для вступу воно конче потрібно, а в більшості випадків заочники не мають бажання і можливості проходити тестування. Того й легко здогадатися, що в цьому році й не набрали більше половини на заочну форму (принаймні у нас на факультеті).

Щодо російської мови викладання, то не секрет, що викладачі більш старші читають лекції російською. Я включаю в собі автоматично перекладач і записую лекцію українською. В деяких областях України майже всі лекції російською, і це не дивно.

Session begin!

9 коментарів

Ну от. Кінець халяві – початок сесії. Перший екзамен Сопромат (вже наступного понеділка). Хто знає – той зрозуміє. А далі більш-менш простіше. Нарешті забуду про Англійську адже цього літа останній екзамен по інглішу. Додатковим стимулом до успішної здачі сесії є обіцянка уряду підвищити стипендію з 1 вересня. Всім, хто ше має вступати до вузу бажаю успіху, а студентам успішної здачі сесії! В наступних дописах я більше розкажу про свою майбутню спеціальність і процес (надіюсь успішний) здачі сесії. 🙂