В цій статті я розкажу практично про все своє життя – як я навчався і ким я став, що мені дала школа і університет, як вони вплинули на моє виховання. Наскільки важливо на певному етапі знайти мотивацію – і рухатись далі, не дивлячись ні на що. Доречі, сьогодні День Студента, з чим і вітаю всіх українських студентів *DRINK*
1й етап. Школа
Почалось все з того, що я пішов в перший клас. Про початкові класи нічого сказати не можу – там сильно не напрягали. Та і взагалі в школі було нескладно. Але я навчився читати ще до того, як пішов в школу. І одразу – почав відчувати себе ледь не генієм. Що цікаво, фізкультури у нас не було взагалі, що можна сказати – надпогано. Сиділи в одній аудиторії і все.
Доречі, з 9 років записався на шахи, і І розряд отримав в 12 років (і досі в мене посвідчення лежить) – але той перший розряд скоро втрачу (кілька років назад грав – і зберіг активність – український рейтинг порядку 2000). Дуже шкодую, що обрав такий спорт – абсолютно не рекомендую нікому. Нерви, перспектив нуль, на високому рівні взагалі важко зберігати концентрацію і нервову систему в порядку. Чому я конкретно зупинився? Не було можливості поїхати на змагання (нестача коштів), а грати постійно з одними і тими ж самими гравцями – сенсу мало. Тільки втрачаєш свій рейтинг. Думаю, якби займався всерйоз, то КМС отримав би без проблем, або навіть МС (якби вивчав теорію і т.д.) – але не бачив і досі не бачу в тому перспектив.
Потім я пішов в старші класи (5й клас). Звичайно, нічого поганого про свою школу сказати не можу, але рівень її був, м’яко кажучи не дуже. Відповідно не було куди розвиватись. Тут одразу як себе зарекомендуєш – так і буде. Не знаю навіть і чому – мені все ставили відмінно, знову ж таки – і фізкультуру ставили просто так. Чому я на цьому наголошую? А тому, що в школі не міг підтягнутись не разу – через це і впевненість втрачав свою. Не думаю, що сам винен – так виховує школа. Жодного напрягу. В 7-му класі потрапив одразу на 2 олімпіади – математика і українська мова. З математики на міській олімпіаді зайняв 12-те місце, з укр. мови – і досі не знаю, мабуть зовсім там все було погано (результат не сказали)… Ну от, це перше фіаско, мені довели, що я нічого не знаю, та і знову ж, втратив впевненість. Думав, якшо спортом всерйоз не займаюсь – то хоча б будуть якісь досягнення в навчанні. Але, як виявиться потім, це нікому не потрібно…
2й етап. Вступ до ліцею
Після 7-го класу вступив до Житомирського міського ліцею (практично ледь-ледь; прохідний був 62 бали, я набирав 68). Звичайно, там я став ніким, на жодні олімпіади не пройшов, та й навчатись став не дуже. Те, що й досі я не міг підтягнутись ні разу, плюсів мені не додавало (ще хочуть заборонити фізкультуру у школі! – жах, не можна цього робити). Що можу про себе сказати в той час – і спортом не займався – і навчався погано. Ні, не тому що здібностей не було, просто якась невпевненість у собі. Не скажу про олімпіади, але добре навчатись міг будь-хто. Доречі, за оцінки переживав, після відмінних 7-ми класів, оцінки були просто жахливі. Все ж, тоді думав – якшо краще навчаєшся – більше досягнеш в житті, заздрив тим, хто навчався добре. Але я знав, те що тоді я навчався погано, компенсую в майбутньому, оскільки рівень ліцею набагато вищий за шкільний. Постійні емоційні напряги, уміння списувати – тут ставали у нагоді, оскільки я дійсно турбувався про оцінки! 9й клас закінчив на підйомі – ситуацію трохи виправив на екзаменах. 10-11й клас ще краще, але навчання не зовсім подобалось (згадати нічого хорошого не можу). Оскільки спочатку зарекомендував себе не з кращої сторони, виправлятись було складно. Та й не хочу уже цього згадувати.
3й етап. Університет. Вступ.
В університет вступив ще до закінчення ліцею. Олімпіади тоді були. Набрав максимум і був 100% в цьому впевнений, подавав апеляцію, виявилось неправильно складені завдання. Тому з української мови було 27 із 40, а математика 100 із 100. Хоча я всеодно проходив, знайшов докази того, що в мене все вірно, але додали тільки 7 балів, 6 так я і не отримав (хоча докази реально були з кількох джерел). Так ось – там був професор якийсь на апеляції – він спочатку погодився зі мною типу все ОК, почекай. А от пройшло трохи часу – і він підсунув мені липову книжечку (не міністерську) – там було, як йому потрібно! Але я написав заяву на відмову, вірю тільки собі (комісія розглядала). Тому половину мені і компенсували! Злість накопилась – і навчився відстоювати. Тепер не дам нікому забрати в мене жодного балу просто заради принципу!! Для мене це було по суті не дуже важливо, але хтось через це “пролетів”. Цей плюс – дав мені змогу стати призером тієї олімпіади – вибив когось з третього місця в останній день. Грамоту так і не забрав – десь вона пропала в деканаті, а може її і не було взагалі – адже вже вона була підготовлена для когось іншого! Ліцей закінчив не дуже успішно, але мінімальну вимогу виконав – в атестаті не менше 7-ки – і я студент! Доречі, пішов в не дуже “перспективний” університет і факультет, але про це не жалкую – навчатись було легко.
4й етап. Я студент
Звичайно, що перші дні була деяка невпевненість. Знову почав переживати за оцінки, так як тут уже була важлива стипендія. Але якось адаптувався – далі було легше і легше. Але все ж проблема була на першому курсі. Це те, що змусило віднайти мотивацію в собі. Знову ж урок фізкультури, предмет, за який вже ставилась оцінка, що безпосередньо впливала і на стипендію. Підтягуватись я не вмів (жах!). Тому і довелось випрошувати оцінку, але я був старостою – за рахунок цього мені знову ж ставили. Але на другому курсі по деяким причинам – відмовився бути старостою (набридло вести журнал – кому він потрібен взагалі!!). Звичайно ж, знову все здаю на відмінно, але викладач фізкультури (нарешті знайшовся нормальний) – сказав підтягнись хоч кілька разів – я почав бігати і дійсно почав підтягуватись перші рази!!. На 3-му курсі він поставив для мене завдання підтягнутись 12 разів. Я здавав 1 раз, другий, третій. 11 раз і все!! Ходив спеціально тренувався. Вперше записався в зал! Це безперечно, додало впевненості, але 12й раз я так і не підтягнувся. Необхідно було грати в шахи за університет (зіграв дуже успішно – оскільки мотивація була величезна). За це я і отримав оцінку. Ні, після цього я не почав знову займатись шахами (доречі в цьому році знову є можливість грати за університет, якшо мене запросять!) – я записався в зал – і почав серйозно займатись. Це додає впененості 100%, і досі займаюсь – підтягуюсь 14-15 разів, але і на брусах роблю немало, та й силові показники зросли. Форму набрав нормальну. А більшість друзів навпаки закинули це все, і я скоро стану кращим за всіх! Спорт дав мені мотивацію, додав впевненості. Звичайно, виховання нікуди не подінеш, інколи проявляється невпевненість у собі – але буду думати – що потім буде краще.
Так ось, на що штовхнула мене ця мотивація, і не тільки ця. На 3му курсі їздив в Німеччину по програмі DAAD – ну і відповідно все сподобалось, бажання було величезне, почав вчити німецьку. Але чомусь все зупинилось, з часом бажання згасло, а на 4-му курсі у мене була важлива олімпіада по спеціальності (я думав вона як квиток в аспірантуру). На всеукраїнській олімпіаді я зайняв 2-ге місце (призові місця на цій олімпіаді наші студенти займали дуже давно). Відповідно був підйом – успішно вступив на 5й курс в магістратуру і здавалося все було ОК.
Але що було далі… Продовження слідує…
Нещодавно в залі побачив цікаву ситуацію. Перед тренуванням хлопаки готувались ретельно – кава + цигарки. Доречі, результати в них ще й не погані, в цьому допомагають скоріше всього стероїди (про це не кажу голослівно – так як сам майже 3 роки тренуюсь). В перервах між підходами теж іноді були перекури в прямому сенсі цього слова. І після тренування теж. Звичайно ж, зал, як і більшість в нашому місті, без тренера, адже і так пристойно потрібно платити за тренування… Коротше кажучи, руйнують свій організм по повній. Про шкоду стероїдів писати не буду – нічого не доведено. Але спорт і алкоголь, або спорт і тютюнопаління – взагалі цирк.