Category Archives: Моє життя

Чергове повернення додому

3 коментарі

поверненняРозпочалось все з того, що я мав їхати додому в неділю. [Для тих, хто не читав мій блог раніше, розповім, що навчаюсь я у Польщі в місті Катовіце.]
Але перший раз в житті я проспав свою подорож, оскільки будильник просто не задзвонив [щось сталось з телефоном].
Що цікаво, там було 2 білети. Катовіце-Краків і Краків-Перемишль. То другий білет вдалось повернути. Оскільки відправлення було об 11й, а прокинувся я о 10й. Тобто, я втратив гроші за перший білет і втратив 15% з другого білету.
А найгірше в тому всьому, що я також мав білет на потяг вже в Україні. І він коштував 140 грн. Повернувши його, я втратив 40 грн :Р Вважаю це величезним відсотком, оскільки в Польщі за ту саму послугу я заплатив 15%.

Отже, наступного дня я купив білет на 4-ту годину ночі. З Сосновця (де знаходиться мій гуртожиток) необхідно було виїхати о 1й годині ночі, оскільки пізніше автобусів вже не було. Для прикладу, таксі з Сосновця до Катовіц коштує 80 злотих, тому трамвай і автобус залишаються єдиною можливістю дістатись до міста і в нічний час вони ходять дуже рідко.

На вокзалі в Катовіце я побачив досить багато бомжів (це для мене дивно), хоча сам вокзал досить сучасний (недавно відремонтований). Ну і очікувати мені необхідно було близько 3-х годин.

Отже, я увійшов до бажаного потягу, і тут почалось найгірше. Якщо ви знаєте, що таке польські потяги, ви мене чудово зрозумієте. В моєму купе вже було 7 чоловік, коли я тільки входив. Місця для кожного просто критично мало. Я буквально був затиснутий з двох сторін! Ненавиджу це, але якось пережив цю подорож.

Наступний етап – це маршрутка з Перемишля до кордону. Хоча в неї і напихається дуже багато людей, але польські водії хоча б більш-менш контролюють кількість і намагаються не заповнювати місце вщент.

Перейшовши кордон пішо, я сів до української маршрутки, попередньо купивши білет. Очевидно, всі місця для сидіння були зайняті і далеко не всі там мали білети. Отже, я пред’явив претензію водію, щоб він мені виділив місце. Він сказав, що місце в білеті не вказано і воно не гарантується о_О, але все-таки виділив. Згодом в цю маршрутку почало впихатись стільки людей, що навіть було незручно сидіти. І тут я зрозумів, чому я плачу за проїзд в Польщі значно більше. Заплатив би більше, але хотів би їхати в нормальних умовах.

У Львів приїхав десь о 15й годині, і, на жаль, оптимальним варіантом для мене був лише автобус о 19-30, який їде безпосередньо до Житомира з автовокзалу. Найцікавіше в тому всьому було те, що до Житомира немає прямого потягу, тому мені пасував би тільки нічний потяг, щоб зранку зробити ще одну пересадку.

Хороші спогади в мене залишились тільки від автовокзалу у Львові, де в залі очікування є розетки а також безкоштовний wi-fi та ще й чудова атмосфера)

Врешті якось дістався до Житомира і вже не відчував такої ностальгії, як в минулому році. Перше повернення в минулому році було складним, але зараз вже настільки звик, що відчуваю себе однаково як в Україні, так і в Польщі. Міг би жити як тут, так і там.

Здається в оренду. Як жити далі?

1 коментар

Проходячи сьогодні вулицями Житомира, я неодноразово бачив надписи “здається в оренду” на закладах, які ще зовсім недавно працювали. Займатись бізнесом стає абсолютно невигідно.

Причин багато. На перший план виходить падіння курсу гривні. Все подорожчало в півтора рази, люди не готові купувати.

Тримаються тільки продуктові магазини, гіпермаркети і т.д. за рахунок великого обороту. Маленькі ж магазини приречені на невдачу. Невеликі банки зачиняються практично кожного дня. А що буде далі?

Пропонують ввести військовий податок, але люди не бажають платити податки взагалі. Розуміючи, що ці гроші з державної казни можуть потім просто вкрасти (як це і сталось у випадку минулого президента), народ все більше бажає “йти в тінь”. Але загальна ситуація від цього тільки погіршується.

Молодь планує вирватись за кордон. Мабуть в кожного з вас вже є знайомі з “картою поляка”, які навчались, навчаються або будуть навчатись у Польщі, а ще планують там залишитись. А враховуючи наші сучасні умови, там і залишаються. Думаю, у Вас також є знайомі (особливо актуально серед молоді), які поїхали в США, і знову ж таки, вирішили не повертатись додому. Можливо, це найкращий шлях рухатися далі, а не стояти на місці.

А я ж поки хочу жити в Україні. Як жити далі?

Невдача на сесії і повернення додому

1 коментар

Ні, це не повернення назавжди. Тільки на канікули. В Польщі навіть, якщо і не здаєш екзамени, маєш відпочинок, і тільки після цього стартує сесія поправкова.

Отже, я не здав 2 екзамени. Все інше (заліки, лекції, практики) майже здав, тобто залишилось доробити дрібниці. Із 2 екзаменів в будь-якому випадку потрібно здати хоча б один, тоді на інший можна буде взяти варунек (означає повторити предмет від початку). Але це мова йде про найгірший варіант, маю надію, що все вийде поправити і так.

Наступний цікавий момент, цього разу я діставався додому не прямим автобусом Катовіце-Житомир, а з пересадками. Тобто, по маршруту Сосновець-Катовіце-Медика-кордон-Шегині-Львів-Коростень-Житомир. Ну що сказати, все знайти доволі легко, помилитись практично неможливо, піший перехід пройшов дуже швидко і загалом навіть більше сподобалось, ніж їхати прямим автобусом, а крім того, вийшло значно дешевше. Шкода тільки, що витратив трохи більше часу на це все.

Білет від Катовіце до Перемишля на автобус екоштував 28 злотих (для студентів). Була альтернатива – поїздом, не набагато дорожче – 30 зл. Потім білет від Перемишля до кордону (Медика) коштує 2 зл, пройшов піший перехід, наступний етап – маршрутка Шегині-Львів, актуальна ціна 23 грн. Ну і з залізничного вокзалу поїздом Львів-Коростень – гривень 90, а з Коростеня можна маршруткою 30 грн або ж електричкою – 10 грн. Електричка ходить тільки кілька разів на день, тому безпрограшний варіант їхати саме маршруткою. якшо чесно, трохи намучився з тим всім, але було цікаво.

Тепер не знаю навіть, яким чином повертатись. Так само, або ж можна купити прямий автобусний білет, що коштує десь вдвічі дорожче.

Що стосується загального психологічного стану, якщо перший раз я повертався в Україну з почуттям, що в Польщі не набагато краще, тепер я інакшої думки.

Коли я їхав без пересадок, я практично нічого не відчував. Цього ж разу я відчув, як життя погіршується з приближенням до українського кордону 🙁 Біда і розчарування, в очах людей – смуток. Ще в обласних центрах ситуація так-собі, а в районах – вона плачевна.

Тому тепер я хочу повернутись до Польщі і залишитись там значно довше. Я хочу повернутись туди, хоча минулого разу, коли був вдома, думав навіть не повертатись. Хотів кинути це все. Зараз же пізно. Треба старатись, як би не було складно, бо іншого шансу не буде взагалі або ж його доведеться довго чекати…  І мова йдеться не про рівень життя, а про комфорт. Там комфортніше жити, ніж в Україні. Хотілося б і в Україні щось змінити, але шансів мало 🙁

Алкогольна тема

3 коментарі

алкоголізм Привіт всім. Про алкоголь вже досить багато написано в українських блогах, але мушу донести вам і свою думку. Доволі негативно до алкоголю я почав ставитися з того часу, як перший раз пішов в зал. Я зрозумів, що я не повинен бути схожим на інших. На жаль, поки у мене особливих досягнень у спорті немає, але це також не головне. Спорт допоміг мені зрозуміти, що здоровий спосіб життя – це круто. З того часу я перестав дивитись на інших.

Отже, після цього я зрозумів, чому багато хто і досі “вживає”, розуміючи всю шкідливість алкоголю:

1. Стадний інстинкт. Всі п’ють – і я п’ю. Найбільш безглуздий аргумент. Багато хто боїться втратити таким чином друзів. Наприклад, всі пропонують піти випити разом, а ти відмовляєшся. Ніби якийсь психологічний бар’єр. Ви знаєте, якщо чесно, і в мене така проблема була і навіть є. Минулого літа я їздив на фестиваль, і зрозумів, що 90% народу їде туди просто “побухати”. Вцілому фестиваль сподобався, я пив разом з усіма, але коли це все почало перетворюватись в “алкотреш”, то я, зрозуміло, що відмовився. Але і жалкую, що взагалі пив, для чого – важко зрозуміти. Піддався “стадному інстинкту”. Здружитись всеодно не вийшло, так як я почав всеодно відмовлятись, адже такими темпами можна було за 3 дні випити більше алкоголю, ніж за все життя). Коротше, краще шукати одразу нормальну компанію або не їхати взагалі.

2. Хочеться спробувати те, що забороняють. В першу чергу це стосується молоді, яка живе з батьками. Якщо батьки забороняють тобі вживати алкоголь, то тобі автоматично захочеться його спробувати. І подальші сварки будуть тільки підбадьорювати тебе. Мені ніколи не забороняли, але це не означає, що я повинен пити…

3. Виховання в сім’ї. Є такі сім’ї, де батьки самі вживають алкоголь, таким чином подають “чудовий” приклад своїм дітям. Відповідно, потім для дитини це буде в порядку речей. Наприклад, батько і син випивають пиво, дивлячись футбол. Навіть часто по телевізору реклама пива (+ чіпсів) іде до і після показу футболу. Створюється стереотипне мислення, футбол + пиво + чіпси. Що цікаво, на багатьох це діє. Це теж окрема тема розмови, як держава “споює” своїх громадян і чому це вигідно)

4. Небагато або на свята – можна і випити. Або: я п’ю домашнє вино – це корисно; п’ю пиво, бо це смачно і т.д. Я назву це “підміною понять”. Навіть не буду говорити, що психологічно можна починати з невеликою дози і потім збільшувати і збільшувати. Про психологічний аспект не буду говорити взагалі. Просто скажу, що навіть одна пляшка пива – вже шкідливо. Хороший смак – це повна ілюзія, окрім гіркоти я нічого не відчуваю. Що стосується вина, його користь нічим не підтверджена, це нав’язаний суспільством стереотип. Пийте виноградний сік, він на 100% буде значно кориснішим. Коротше, ми плавно переходимо до останнього пункту.

5. Подобається бути п’яним. Колись один викладач нам розповідав, та і я притримуюсь такої думки – багато хто вживає алкоголь тільки через те, щоб максимально сп’яніти, як то кажуть на жаргоні алкоголіків “залити сливу”. Популярна річ серед молоді – добряче випити перед тим, як піти в клуб. Але час пройде, і ти зрозумієш, що так не буде постійно, і від хороших вражень залишиться тільки “поганий ранок”. А якщо захочеш мати так відчуття “уявної свободи” постійно, то просто перетворишся на хронічного алкоголіка 🙂

Вкінці-кінців хочу сказати, що ніякої психологічної і фізичної залежності у більшості немає. Лише одиниці стають повними алкоголіками і втрачають все. Але хочу сказати, що ті, хто вживає кожного дня по-трошки все життя – далеко не пішли, в деякому сенсі це навіть гірше, ніж абсолютні алкоголіки. Вони поглинають стереотипно нав’язаний продукт, це говорить про їх неможливість мислити і приймати рішення самостійно. Такими легко керувати і за рахунок таких легко багатіти. Ось в чому корінь цієї проблеми 😉

Думай самостійно! Живи тверезо! Успіху тобі, читачу. Сподіваюсь, ти залишиш свій коментар і ми поговоримо більше на цю тему…

Настав час для змін

4 коментарі

змінити_життя

Так складається, що поступово те, чим я займаюсь стає приносити все менше і менше результату. З дня у день роблю практично те саме, багато часу проводжу за комп’ютером, звичайно не в пошуку розваг, а в сподіваннях знайти те, чим буду займатись надалі.

Одна із головних ідей – сайти, інтернет-реклама, – приносить стабільно мізерний прибуток, хоча головний плюс такої роботи – мінімум відповідальності. Так, з часом щомісячний прибуток зростає, але не настільки, скільки б хотілось. Якщо говорити про контекстну рекламу, то проблема одна – мало українських рекламодавців, через це і досить низький процент віддачі. Тому варто задуматись про те, щоб писати також і на іноземних мовах.

Але всеодно, така робота – радше підстраховка, ніж основний заробіток.

Що ж я вирішив робити? Хочу спробувати поїхати за кордон, адже маю практично всі можливості. Сподіваюсь, що скоро вже буду мати на руках ту довгоочікувану “карту поляка” + візу в Польщу, одна надія на неї. Адже за 2 роки в Україні я, на жаль, не знайшов нічого цікавого.

Те, що пропонували по спеціальності (якщо слідкуєте за блогом, то Ви мабуть читали) – це просто плакати хочеться. В кого є якісь зв’язки, наприклад родичі – той і зможе зачепитись. А так просто ти нікому не потрібен – та й що цікаво, що на брудну роботу з невеликою зарплатою ще далеко не всіх брали, вибирали серед магістрів, це при тому що 99% робітників там були просто після школи =)

Хотів вступати в аспірантуру, але мене навіть не допустили до екзаменів, такі часи настали – хабарництво, бруд і т.д. – кому ти потрібен зі своїми знаннями. Та і, чесно кажучи, якби навіть поступив, то нічого хорошого це б не значило. Так хоча б є потенційна можливість чимось зайнятись, а так би вже з дня у день ходив би в той університет без особливих перспектив. Ну була б якась стабільна зарплата, та хіба ж у цьому щастя?

Так ось про що я хотів написати. Планую вступати на навчання в Польщу в магістратуру, адже хочу мати їхній диплом. Можливо це нічого і не дасть, але з нашим дипломом я точно там нікому не потрібен, хіба що так само на якусь брудну роботу, такий варіант я відкладу краще на кінець, коли всі інші можливості будуть вичерпані.

Але, як виявилось, це не так і просто. Буду старатись 🙂

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10