Category Archives: Моє життя

Моє життя – коротка біографія (період перед Польщею)

Прокоментуй!

Якщо Ви читали мій блог раніше, Ви прекрасно розумієте, що зараз я далеко не в найкращій психологічній і життєвій ситуації.

А починалось все так. Школа. Чому я згадую ті часи. Бо зустрів знайомого, якого бачив з років 15 назад, це і навіяло мені спогади. Так ось, все починалось досить добре, крім того я вивчав польську мову перші 3 класи, що допомогло мені в майбутньому. Ті часи згадую з позитивом. В 7 класі мені вдалось взяти участь в міських олімпіадах з математики і української мови. Я був десь всередині, тобто до призових місць ну дуже далеко. Отже, на ніяку геніальність я не претендував. Що стосується хобі, то я грав в шахи і в 12 років виконав перший розряд, був одним з найліпших в місті в своєму віці. Пам’ятаю великі турніри між школами, де я виступав на досить високому рівні і ми постійно боролись за високі місця. Знову ж таки, це не якийсь супер рівень, до чемпіонату України і близько не тягнули, але це набагато краще, ніж середньостатистичний учень.

Наступний етап настав тоді, коли я вирішив вступати. в ліцей. Житомирський міський ліцей при ЖДТУ. Пройшов я туди з великими проблемами, лише на кілька пунктів перевиконавши прохідний бал. Шахи вирішив кинути з часом (моя помилка). Потім повертався, але кинув знову. А в самому навчальному процесі зарекомендував себе не найкраще.  Будучи відмінником у себе в школі, тут впав на посередній рівень, про олімпіади мріяти не довелось. Втім, рівень ліцею дуже хороший, що дозволило вибирати досить хороший вуз.

Я ж вибрав Житомирський політех (чергова помилка). Втім, все не було так плачевно, я не опустився на той рівень. Тобто, все здав на максимальні оцінки, приймав участь в кількох олімпіадах і конференціях, здається 3 з них – всеукраїнського рівня. Найбільше досягнення  – друге місце на олімпіаді з відкритих гірничих робіт на 4 курсі (обійшовши студентів з КПІ), в попередньому році я їздив на 10-денну програму до Німеччини (там брали багатьох, тому ця поїздка далеко не моя заслуга). Дуже крута поїздка і враження. Тоді і загорівся бажанням вступати за кордон. На тому ж 4 курсі я вивчав німецьку, але кинув (моя наступна помилка). Потрібно було вчити далі і не кидати.

Після закінчення вузу в Україні життя ніби обірвалось. Маючи конфлікт з керівниками факультету, мені не вдалось піти до аспірантури. Очевидно, що всі розуміли, і студенти, і викладачі, що там абсолютно немає жодних кандидатів, які були б хоча б подібного рівня. Але мені пояснили, що навіть якщо я вступлю, то будуть робити все, щоб мені було якнайгірше, створювати погані умови. Це ті викладачі, які ніби були моїми керівниками на олімпіаді або ж дипломної роботи. Сором! Також мала місце поїздка на кар’єр, де нам типу пропонували роботу на бурових установках. Страшенно складна робота з високим ризиком, та ще й ніхто в нас не питав, чи хочемо ми працювати там. Типу відібрали кілька чоловік, платили їм копійки, що вони через кілька місяців практично втікали з тієї роботи. А наш декан хвалився нам, що то супер робота, сидиш собі в кабіні бурової установки і слухаєш музику. Як було насправді, я побачив.

Кілька років я займався різними речами – наприклад, написання сайтів, фріланс, робив навіть задачі з різних предметів і т.д. Це приносило мені якийсь мінімальний прибуток, але одного дня я прочитав новину про Карту Поляка.

Отже, продовження слідує…

Ну ось і все

1 коментар

Після 2,5 років навчання в Польщі, я повертаюсь з пустими руками до дому.

Складно, дуже складно все кинути, але я вирішив.

Ніколи не міг повірити, що не зможу закінчити навчання, оскільки вдома навчався дуже добре.

Диплом з відзнакою, участь в олімпіадах. Призове місце на українській олімпіаді. Так, мій університет не був найкращим, але все ж.

В результаті – приїхав до Польщі, розчарувався у всьому, і повертаюсь додому.

Останні півроку я залишався зі сподіваннями знайти якусь роботу, але мені не вдалось.

Так, я дуже добре спілкуюсь польською, навіть дехто вже не помічає різницю в порівнянні з поляками. Але можливо, я зовсім не пристосований до життя в іншій країні.

Сотні друзів, щодня знайомлюсь з новими друзями, а вже за кілька тижнів ми постійно разом. Але я можу кинути це все. Мене нічого не тримає.

Так, я повинен почати життя з чистого аркуша.

Польща-Україна. Найгірша поїздка в житті

Прокоментуй!

Цього разу повернення з Польщі було просто трагічним. До Кракова дістався досить швидко, все було як обіцяно.
Проблеми почались з поїздки Краків-Перемишль. Місць на цей потяг вже не було, багато людей сиділи просто на підлозі. До цього всього потяг цей прибув до Перемишля з запізненням.

І тут почався цирк. Близько 100 людей, і всі хотіли поїхати в один момент. Відповідно, приїхав спеціальний автобус, який і забрав всіх пасажирів. На щастя, для всіх були сидячі місця, хоча і через кілька зупинок практично не було місця, а водій і далі підбирав пасажирів.

Трагедія продовжилась на кордоні, коли польський прикордонник – жінка почала питати кожного, де був, скільки часу, для чого, замість того, щоб пропустити всіх, оскільки зібрався практично натовп.

Крім цього, там було два пункти пропуску, один для українців, а інший для громадян ЄС. Так ось, ніхто не розумів, чи пропускають всіх через пункт для громадян ЄС і вийшло так, що частина чекала по 2 години, а хтось пішов через інший пункт і пройшов одразу. Ідіотизм повний, до того ж працівники на митниці могли голосно оголосити, що діють 2 пункти і запрошуємо всіх.

На щастя, в українському пункті пропуску взагалі нічого не перевіряли 😀

Коли я перейшов кордон, я вже розумів, що сісти на маршрутку до Львова практично неможливо. Знову купа бажаючих і практично немає місця. Водій спочатку почав впускати всіх по квитках, потім тих, хто платив готівкою. Але почали сідати і такі, хто не платив))) Я сам почав їх не пускати. Коротше кажучи їхав в позиції стоячи з усіх боків обтиснутий іншими. Очевидно, що на наступних зупинках досідали ще, а водій до цього всього ще й вимкнув світло) Ситуація така: темно, тісно, всі з багажами, і так близько 2х годин. Я думав, що не витримаю цього.

Отже, виїхавши з Катовіц о 9й годині, я був у Львові десь о 19й. Пішов собі спокійно на автовокзал, купив білет на 22-15, на якому було написано 22-45. Але касир сказала мені, що це неважливо. Білет коштував 196 грн. Втім за 15 хвилин до приїзду планованого автобусу, мені сказали, що він запізнюється на годину. О 23й годині автовокзал зачинили, але автобус і далі не прийшов. Як і всі інші, хто чекав на даний автобус, я пішов в сторону залізничного вокзалу, там і була зупинка автобусу. Я собі сів, все ок. І тут водій говорить мені: це не той квиток, тобі його не мали продавати. Очевидно, я одразу побіг до каси, і мені повернули гроші. (Залишатися у Львові і потім “судитися” в мене навіть не було бажання, оскільки я хотів тільки якнайшвидше бути вдома.)

Отже, водій мені сказав, що я жодного транспорту до Житомира не знайду, і запропонував поїхати маршруткою. Але ціна чомусь була не 196 грн, а 230 грн. Відповідно, жодного білету мені ніхто не дав, і жодної страховки не було. Що цікаво, 196 грн білет коштував при купівлі через касу, з чого 30 грн – станційний збір. Тобто, реальна ціна за білет при купівлі з рук – 166 грн.

Доречі, цікавинка. Минулого разу той самий водій пропонував мені білет дорожче, але я купив в касі дешевше. Тобто, нахабно бере “на руки” більше, ніж мало бути.

І ще додам. Вкінці-кінців, автобус поїхав на 2 години пізніше від запланованого часу. Тому що водій набирав пасажирів без білетів, і ніяк не міг розподілити місця.

Ну і врешті-решт о 6й ранку я був вдома.

Отже, під час свят рекомендую Вам їхати або автобусом, або ж через blablacar. Варіант з пішим переходом розглядати не рекомендую.

Чому не можна довіряти людям. Про знайомих

2 коментарі

Отанній час я почав багато знайомитись. Причому знайомства дуже і дуже різні, декого я зустрічав лише 1 раз, когось кілька разів, а ось є декілька людей, з якими зустрічаюсь регулярно протягом останніх кількох років.

Своїх друзів з України я практично “забув”, тобто невимушено втратив контакт. Думаю вже запізно відновлювати його, бо дуже багато часу пройшло. Нехай це вже буде минуле.

У багатьох випадках спiлкування зводиться до переписки, оскільки деяких друзів я практично вже не маю шансів зустріти. Так ось, багато таких друзів, з котрими я вже тільки переписуюсь, багато писали до мене раніше, дехто тільки тоді, коли потребував допомоги. Через деякий час я намагаюсь писати до “таких” знайомих, і все марно. Якщо це дівчина, то відмовка буде такою: я працюю, я постійно працюю і немаю часу, я у хлопця (!) – і так пише дівчина, з якою я лише переписуюсь і щиро кажучи, мене це мало цікавить, бо часто лише вона до мене писала і я в жодних стосунках не був зацікавлений. Якщо ж це буде хлопець, то просто або взагалі перестане відписувати, або ж відповість через тиждень. Хоча може бути так, що раніше ми спілкувались ледь не щодня. А тут повний ігнор) І проблема не зовсім в мені, просто через деякий час, можливо, немає вже шансів відновити стосунки. Коли я був потрібен комусь, було все по-іншому.

Добило мене те, що одна дівчина, з якою познайомився в клубі (мабуть не найліпше місце), почала постійно до мене писати, окрім того ще 3 рази зустрічався, познайомив її з моїми друзями. Потім через деякий час без жодної причини зірвала контакт. Та ще й так, що писала, все ок, а потім все повільніше і повільніше відповідала на повідомлення. Чому я не зрозумів одразу, що все зіпсувалось? А тому, що знову ж таки, вона сама напрошувалась. Перша почала писати, хоча на кінець сказала, що це я так думав 😀 Мої друзі підтвердили і мабуть їм теж важко зрозуміти, що не так. Але вже пережив це і йду далі. Тепер вже буду вести себе інакше в подібній ситуації. Все через максимальну довіру. Довіряю людям, яких знаю мало, а цього не варто робити.

Тепер, мабуть, повидаляю багатьох друзів з фейсбука, навіщо вони мені потрібні, якщо не відписують. 

Є ж такі друзі, з якими я не переписувався і не буду. Вони є в мене на фейсбуку і часто по лінії одного знайомого. Наприклад, 20 колег мого хорошого друга. Виходить так, що з ними я зустрічався з разів 10-20, але ніякі вони мені не друзі. І таке буває) Не знаю, навіщо вони мені на фб.

Чому я постійно кажу про фейсбук, а тому що в Польщі це настільки популярно, що кожен, маючи смартфон і інтернет, може зв’язатись в будь-який момент, і мабуть, 1 особа на 200 чи 300 не має там акаунту. А в місцях з безкоштовним Wi-Fi, яких все більше і більше з’являється з часом, можно насолоджуватись безкоштовним відео і аудіо-зв’язком. Тому звичайний телефон з часом буде простою формальністю.

Наступна цікавинка – перетинання знайомих, або ж спільні знайомі. Дуже часто випадковий знайомий вже має спільних знайомих зі мною (не раз таке зустрічав!). А будучи в інному куточку Катовіц, я зустрічав знайомого, який живе за 50 км і приходив десь там до друзів. А в Варшаві зустрів колежанку, яка навчається в моєму університеті.

Далі хотів поговорити про марнославних друзів. Одна дівчина, з якою спілкувався просто на привіт-до побачення. Тобто, зажди вітався, де б не побачив. Ось, принципово проігнорувала мене і не привіталась, бо була з хлопцем і в якомусь товаристві. Я зробив те саме в іншій ситуації, привітався з іншими, тільки не з нею. І більше навіть не скажу привіт. Таких людей ненавиджу найбільше.

Приблизно така сама ситуація, як я пишу – і мені не відписують, але на такі речі я взагалі останній час не звертаю уваги. Не відписують – значить немає жодного інтересу. Буду так само робити, якщо вони колись напишуть до мене, тобто, коли будуть потребувати якоїсь допомоги.

Як знайти роботу в Польщі?

2 коментарі

Головна проблема для мене зараз – це не написання диплому, який я маю захищати в вересні, а саме пошук роботи.

Яким чином шукати роботу в Польщі? Існує безліч сайтів, на яких можна висилати резюме до необхідних роботодавців. Так ось, проблема в тому, що на мене навіть не реагують, навіть не запросили на співбесіду жодного разу, хоча висилав безліч разів. Навіть одного разу робив такий експеримент – вислав резюме точно таке само, як і поляк, йому дзвонили, мені – ні. Можливо, відлякує те, що громадянство – українське. Та і диплом – теж, адже польського диплому я ще не маю (хоча це і моя проблема теж, бо міг би в червні вже захиститись). Висилав резюме навіть вже на такі вакансії, як продавець і т.д.

Тому я вирішив, що великого сенсу в тих різних сайтах немає. Потрібно або шукати на місці, наприклад пропонувати своє резюме, прийшовши безпосередньо на фірму, або мати знайомих, які і допоможуть знайти роботу.

Або відкрити власну справу, написати власний сайт, продавати якусь продукцію через Allegro, давати репетиції з російської/української мови і т.д. Є безліч можливостей, тільки я чомусь їх не використовую.

Не рекомендую шукати роботу через українських посередників. Зазвичай на такій роботі Вас оцінять, як другосортну робочу силу, і тому Ви будете отримувати меншу зарплату, ніж поляк, який буде робити таку само роботу. Або ж поляки просто відмовляються робити таку роботу. Крім того, Ви втратите багато грошей, адже за оформлення візи і влаштування на роботу часто доведеться заплатити фірмі-посереднику.

Немає жодних проблем вислати резюме на роботу, яка Вас цікавить, та і співбесіду можна пройти через Skype (маю знайому, яка так і зробила, і зараз має досить хорошу роботу У Польщі). На підставі цього отримаєте запрошення – і зробите собі легально візу.

Інший варіант – навчання. Студентську візу отримати досить легко, а з нею – місце в гуртожитку і знижки на транспорт і т.д. Не маєте карти поляка? Не розчаровуйтесь. Багато університетів пропонують безкоштовні місцядля іноземців. І часто залишається багато вільних місць. Тому, якщо хтось дійсно хоче, то вступить до вузу, отримає студентську візу, буде час знайти роботу і потім вже відкривати робочу візу або ж взагалі будучи студентом, можна зробити карту побиту. І навчатись зовсім необов’язково – Ви можете кинути навчання вже пысля першого семестру.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10