Ніякого кінця світу не сталось, а отже потрібно жити далі. Але я й досі не можу зрозуміти, чого я насправді хочу. 

Власне, напрямків поки два – або шукати щось в Україні, або їхати за кордон. Є можливість отримати карту поляка, але з першого разу отримати її не вдалось. Наступного разу буду готуватись краще. Можливо ця карта і стана перепусткою в Польщу, а потім кудись далі. Але чим займатись в Польщі? Шукати одразу роботу чи вступати в якийсь вуз на навчання? Навіть не знаю, з чого почати.

А чим можна займатись в Україні, не зовсім зрозуміло. По спеціальності нічого хорошого не пропонували. Ніби і роботи купа, але пропозиції були жалюгідні. Після 5 років навчання тобі пропонують йти майстром (це майже як робочим звичайним) і працювати з 8 ранку до 8 вечора за 1,5 тисячі гривень.  Погодьтесь, краще вже взагалі не працювати. Можна спробувати шукати якийсь безглуздий варіант – будь-яку роботу, але тут я знову не можу ніяк зрозуміти, що саме я хотів би знайти. Охоронцем чи продавцем? Теж не дуже хороші варіанти 🙁 Відкривати свій бізнес? Хороший варіант, та не для України.

Зараз я починаю задумуватись, а можливо я не ту спеціальність вибрав? І водночас задаю собі зустрічне запитання: “А що б змінилось, якби я закінчив інший вуз або інший факультет?”. А нічого б не змінилось. Я вже раніше писав, що в більшості випадків навчання в Україні – просто ілюзія. Я навчався досить добре, але якихось дивідендів з того абсолютно не отримав. Можливо і є в Україні кілька нормальних вузів, але в більшості випадків ситуація у випускників аналогічна, як і у мене. Або йдуть на будь-яку роботу за мізерну зарплату, або взагалі нікуди не йдуть.

Також яскравий приклад того, що вуз не головне – це те, що іноді я бачу випадки, коли певні міжнародні стипендії або програми виграють випускники простих вузів. Навіть в нашому вузі є такі. Та ж сама картина виходить, що і у звичайному житті. Якщо вчасно мені вдалося б поїхати за кордон, то все було б куди краще. Зараз ніби можливості і залишаються, але я вже відчуваю, що свого часу дуже хорошу можливість втратив. Нічого вже не повернеш. Тобто я сам, власними силами, міг виграти якусь стипендію – і поїхати. Чи то в Польщу, чи то в Німеччину. Наприклад, я був учасником програми DAAD у складі групи, а міг якось виграти і особисту стипендію. Але я і досі не знаю – чи буде там краще, ніж в Україні. Так, зарплати там високі, але для своїх. Тобто, щоб нормально жити, треба почуватись там як вдома, і, відповідно, щоб інші відносились до тебе як до свого, а не як до іноземного заробітчанина.

До чого я веду? Потрібно отримати європейський диплом і по ньому знайти роботу. Ось це ідеальний варіант. Другий варіант – просто знайти роботу – не дуже хороший, але іноді кращий, ніж шукати роботу в Україні. Але, щоб нормально навчатись, по-перше, потрібно знайти аналогічний вуз за Вашою спеціальністю, домовитись з ними, а по-друге, потрібен високий рівень знання мови (часто англійська мова дозволяє вступати в будь-яку країну, але всеодно потрібно знати або вивчити мову країни, куди збираєтесь їхати). Це я про тих, хто хоче після завершення вузу в Україні продовжувати навчання в Європі. Часто також потрібно шукати певні міжнародні програми (доречі, в мене на сайті в розділі Міжнародні програми є трохи інформації про це), які б виступали Вашим спонсором. Адже, хоча і навчання буває безкоштовним, всі інші витрати (проживання, харчування, проїзд) повинні сплачувати саме Ви (а за кордоном це все Вийде досить дорого).