Category Archives: Моє життя

Що робити далі? В Україні чи за кордоном?

Ніякого кінця світу не сталось, а отже потрібно жити далі. Але я й досі не можу зрозуміти, чого я насправді хочу. 

Власне, напрямків поки два – або шукати щось в Україні, або їхати за кордон. Є можливість отримати карту поляка, але з першого разу отримати її не вдалось. Наступного разу буду готуватись краще. Можливо ця карта і стана перепусткою в Польщу, а потім кудись далі. Але чим займатись в Польщі? Шукати одразу роботу чи вступати в якийсь вуз на навчання? Навіть не знаю, з чого почати.

А чим можна займатись в Україні, не зовсім зрозуміло. По спеціальності нічого хорошого не пропонували. Ніби і роботи купа, але пропозиції були жалюгідні. Після 5 років навчання тобі пропонують йти майстром (це майже як робочим звичайним) і працювати з 8 ранку до 8 вечора за 1,5 тисячі гривень.  Погодьтесь, краще вже взагалі не працювати. Можна спробувати шукати якийсь безглуздий варіант – будь-яку роботу, але тут я знову не можу ніяк зрозуміти, що саме я хотів би знайти. Охоронцем чи продавцем? Теж не дуже хороші варіанти 🙁 Відкривати свій бізнес? Хороший варіант, та не для України.

Зараз я починаю задумуватись, а можливо я не ту спеціальність вибрав? І водночас задаю собі зустрічне запитання: “А що б змінилось, якби я закінчив інший вуз або інший факультет?”. А нічого б не змінилось. Я вже раніше писав, що в більшості випадків навчання в Україні – просто ілюзія. Я навчався досить добре, але якихось дивідендів з того абсолютно не отримав. Можливо і є в Україні кілька нормальних вузів, але в більшості випадків ситуація у випускників аналогічна, як і у мене. Або йдуть на будь-яку роботу за мізерну зарплату, або взагалі нікуди не йдуть.

Також яскравий приклад того, що вуз не головне – це те, що іноді я бачу випадки, коли певні міжнародні стипендії або програми виграють випускники простих вузів. Навіть в нашому вузі є такі. Та ж сама картина виходить, що і у звичайному житті. Якщо вчасно мені вдалося б поїхати за кордон, то все було б куди краще. Зараз ніби можливості і залишаються, але я вже відчуваю, що свого часу дуже хорошу можливість втратив. Нічого вже не повернеш. Тобто я сам, власними силами, міг виграти якусь стипендію – і поїхати. Чи то в Польщу, чи то в Німеччину. Наприклад, я був учасником програми DAAD у складі групи, а міг якось виграти і особисту стипендію. Але я і досі не знаю – чи буде там краще, ніж в Україні. Так, зарплати там високі, але для своїх. Тобто, щоб нормально жити, треба почуватись там як вдома, і, відповідно, щоб інші відносились до тебе як до свого, а не як до іноземного заробітчанина.

До чого я веду? Потрібно отримати європейський диплом і по ньому знайти роботу. Ось це ідеальний варіант. Другий варіант – просто знайти роботу – не дуже хороший, але іноді кращий, ніж шукати роботу в Україні. Але, щоб нормально навчатись, по-перше, потрібно знайти аналогічний вуз за Вашою спеціальністю, домовитись з ними, а по-друге, потрібен високий рівень знання мови (часто англійська мова дозволяє вступати в будь-яку країну, але всеодно потрібно знати або вивчити мову країни, куди збираєтесь їхати). Це я про тих, хто хоче після завершення вузу в Україні продовжувати навчання в Європі. Часто також потрібно шукати певні міжнародні програми (доречі, в мене на сайті в розділі Міжнародні програми є трохи інформації про це), які б виступали Вашим спонсором. Адже, хоча і навчання буває безкоштовним, всі інші витрати (проживання, харчування, проїзд) повинні сплачувати саме Ви (а за кордоном це все Вийде досить дорого).

Система освіти

Я вже писав раніше про своє навчання. В школі, в ліцеї, в університеті.
Що це мені дало? Важко сказати.

Насправді, щось таки і дало. Сам би я навряд чи б щось вивчав взагалі.
Доречі, в Житомирі є така сім’я – де діти взагалі не ходять в школу.
Раніше я думав, це ж так погано, а зараз вже думаю інакше. Якщо у них вистачає мотивації навчатись самим, то у них і так все вийде. Але умови вступу в університет теж доволі бюрократичні зараз. Потрібен атестат…

Колись я думав, що ПТУ – це взагалі відстій. Так, рівень студентів там не дуже, але вони, можливо, отримають хоча б якусь роботу, та й будуть отримувати якусь стипендію. Це краще, ніж іти в університет – і платити за навчання… Взагалі таких людей не розумію, які платять за навчання. Ідея ніби така – вони думають, ніби вступають в престижний вуз, і, після завершення навчання знайдуть роботу, на якій окуплять ці всі витрати та ще й зароблять.

Ні, все не так просто. Можна платити-платити і потім не отримати нічого. А можливо, цей час можна було використати з користю, піти на будь-яку роботу і хоча б якусь копійку вже заробити.

В університеті мені було легко навчатись, адже пішов я туди після ліцею. Цікаву річ тоді говорив директор ліцею, Ви підете в університет, а біля Вас, можливо, будуть сидіти “барани”, які не знають, що таке 2+2. Чи вони винні в цьому, не знаю, можливо і так. Але суть була в тому, що не потрібно абсолютно рівнятись на інших. Зрозуміло, що їх рівень після сільської школи, м’яко кажучи, не дуже. І я кажу, що не у всіх випадках вони винні. Отже, потрібно було не опуститись до їх рівня.

Але що я можу сказати про свій університет? Його рівень теж не дуже. І я розумів, що вчитись повинен я сам. Адже багато викладачів було таких, які навчались на “трійки”, але стали викладачами. Згодом я зрозумів, чому так вийшло, коли сам планував іти в аспірантуру, і мене навіть не допустили до екзаменів, мотивуючи це фразою : “Я так хочу”. Я сказав декану, так і скажи – конкурсу немає, беру кого хочу і все. Тоді він мені почав розповідати, що мені важко буде знайти керівника, важко буде написати дисертацію. Я кажу, вже знайшов, а він на це відповів – я його не хочу. Тобто, допустити до екзаменів має зав.кафедри+декан, якщо вони не хочуть, то нічого не буде.

Можливо, варто було (буде) написати скаргу на рахунок цього у відповідні інстанції, але я не думаю, що це щось вирішить. Мені сказали типу можеш іти – вступати в аспірантуру, але ми будемо робити так, щоб тобі було непросто. І це сказано було деканом. Можливо, не буквально, але натяк такий був 100%. Типу будуть всіма способами заважати мені…

Чому я такий впевнений, що беруть не зовсім прозоро? Середній бал у мене 5,0, у тих кого беруть – точно менше. У мене були статті, призові місця на олімпіаді, конференції, у “конкурентів” – такого немає. Та й власне до “конкурентів” в мене претензій немає, але просто мене не допускають, оскільки розуміють, що я на 99% пройду по результатам екзаменів.

Втім, я вже забив на це все. Всі в мене питали – чому я не пішов в аспірантуру, адже всі розуміли, як я навчався і рівень знань в порівнянні з іншими. Тут я себе, звичайно, не нахвалюю… Пішов би я в кращий вуз і був би там ніким. Але тут потрібно порівнювати з іншими, ось і все. Раніше так і було, але зараз стало інакше.

Коротше, забив я на це все. Адже навіть, якщо б і продовжував навчання – нічого б не змінилось. Ніяких супер перспектив немає. Просто мені це було цікаво для себе. А щоб заробляти нормально, цього не вистачить.

Власне, тепер поговоримо про роботу, яку мені пропонував вуз. Якщо сказати просто, чорноробочим. Для цього потрібно було вчитись 5 років? При чому, декан, знову ж таки, розповідав – що там потрібні хороші студенти, там прекрасні умови і т.д. Насправді виявилось зовсім не те.

Як же потрібно було навчатись і який вуз обирати? Про це я напишу в наступних статтях. Дуже скоро!

Учитель фізкультури

Він зробив для мене більше, ніж всі інші викладачі разом взяті. Він навчив мене бути сильним.

Сьогодні я випадково був в університеті (чому – можливо напишу потім).

Зайшов на бруси.  Ну і там зустрів цього викладача знову.

Якийсь студент казав: “Я не можу зробити ні разу”. (Я побачив в ньому себе).

І тут я постав – як живий приклад.  Не робив на брусах жодного разу, не підтягувався жодного разу. На першому курсі я був зовсім слабкий. А зараз став сильніший за інших. Не тільки фізично, а й духовно.

Зараз би всі нормативи здав на “п’ятірку”, ще й з запасом.

Мав би подякувати викладачу, але він сам розуміє, що зі своєю функцію він справився на всі 100%. Це безцінно.

Як же все відбувалось? 

На перший курс я прийшов взагалі – ні підтягнутись, ні віджатись нормально, на брусах теж ні разу не міг зробити.

Шукав якусь довідку, щоб типу була спец-група. Але він також на те не купився.

Для початку, він сказав: “Потрібно, щоб був прогрес.” Не обов’язково підтягуватись по 20 разів. Від сесії до сесії я почав додавати. Я почав бігати! Адже вирішувалась доля стипендії.

Ну от, на якомусь, здається, третьому курсі, трапилась цікава ситуації.

З мене вимагалось підтягнутись 11 разів, але я так і не зміг, лише 10. Але вчитель всеодно поставив мені відмінно, адже цього мені не вистачало до підвищеної стипендії. Типу авансом.

Я виправдав сподівання, мені просто був потрібен час. Ну і сила волі звичайно. І зупинятись я не буду 🙂 Нещодавно підтягнувся 18 разів,  а на брусах роблю не менше 20.

Звичайно, все завдяки учителю фізкультури…

Де краще жити?

Часто пишу про різні міжнародні програми, про можливості поїхати за кордон.

Хтось назавжди хоче залишитись в селі, хтось переїжджає, наприклад, з села в місто. Потім у більше місто. Далі Європа і ще далі – США. Ну це особисто для мене така градація – де кращий рівень життя.

Для мене така можливість ніби і була – поїхати з Житомира в Київ (наприклад, на навчання), але ж чи в тому щастя? Мені там зовсім не подобається. Я точно не хочу там жити.

Крім цього, були варіанти поїхати в Європу, тільки потенційно, але часто можна знайти програми, де конкурентів по Вашій спеціальності зовсім мало. Головне – мова, я вже про це писав. Взагалі, моя мрія жити в Німеччині (хоча б тимчасово). Але реалізувати все буде дуже складно. Польща ніби теж непогано (в порівнянні з Україною навіть дуже добре), і поїхати туди легше – але Німеччина всеодно на порядок краще.

Але тут питання не в цьому. Рівень життя, звичайно, набагато вище. Але багато хто пише про менталітет. Типу важко звикнути до їх способу життя… З іноземцями, іноді, складно знайти спільну мову, спільні інтереси і т.д. Просто почуваєтесь, як не у себе вдома. Ось і все. Це якщо говорити не про зарплату і рівень життя, а суто з людських міркувань. Тому дехто просто заробляє за кордоном певний капітал – і повертається в Україні, можна і тут заробляти добре, але за кордоном ніби легше… А хтось, навпаки, не може терпіти життя в Україні. Тут все залежить від людей.

Навіть якщо не жити за кордоном, подорожувати потрібно. Побачити, як де живуть. Взагалі ідеальний варіант – нормально заробляти, щоб була можливість подорожувати. Можливо, таким чином можна буде знайти місце, де Вам буде найкраще, і там залишитись. А можна все життя провести, подорожуючи.

До статті хотів би додати відео про рідне місто. Можливо, тут я залишусь назавжди, а може й ні. Як пощастить 🙂

Майже одужав

Минулого тижня я трохи захворів, через це лише раз потрапив в зал. А річ в тому, що я ставив намет і ночував без спальника, хоча було достатньо холодно. Наступного разу треба буде більше теплого одягу, купити більш-менш нормальний спальник, а замість надувного матрацу, мабуть, все-таки краще каремат. Відповідно, треба буде і купити нормальний великий рюкзак. Якщо порахувати це все разом, то воно і не дуже дешево коштує, не знаю чи потрібно мені це все купувати, чи часто я буду ночувати на природі 🙂 Намет брав у друзів, теж бажано собі купити окремо. Ось Воробус робив приблизні розрахунки туристичного спорядження. Власне, щоб нормально переночувати і не захворіти, варто не економити на тому.

Але справа вже не в цьому. Сьогодні я вже відновився і буду тренуватись. Минулого тижня також приходив  в зал – штанга вагою 80 кг здавалась мені як 100 кг (втома після дороги + трохи захворів). Все інше йшло досить важко.

8 квітня 2012 я робив жим 100кг*5 разів, а кілька тижнів назад вже дійшов до 100*8, зараз результати знову впали. Але до кінця року має робити 100*10. Це буде означати, що я повинен буду “жати” 130 кг на раз. До кінця року хочу 130 на раз, це буде моя ціль.
Ось відео з тренування 8 квітня:

Нагадаю, я в категорії 100 кг. До рівня КМС (142,5 кг) мені ой ще як багато!

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10