Вперше в житті мені приснився сон уві сні, при чому я був на 100% впевнений, що я прокинувся, а потім знову засинав. Хтось намагався мене розбудити, а я далі спав.
Коли ж я прокинувся насправді, то очевидно, що нікого і близько не було.
Найцікавіше в тому всьому, що перед цим я довго не міг заснути. Можливо, я так і не звик до нового місця проживання, а можливо щось мене постійно турбує.
Цього разу з-поміж інших варіантів я вирішив вибрати поїздку через blablacar.
Все виглядало суперово, по дорозі до нас приєдналось багато цікавих людей: дальнобійник, художниця, дівчата з Erasmus. Було весело і час злетів дуже швидко. Коли я їхав потягом чи автобусом, очевидно, що такої чудової атмосфери не було.
Перетнули кордон дуже швидко. Навіть жодних речей не перевіряли.
Але біда була не в цьому. За 17 км до Львова зіпсувалось авто, і, як виявилось, відремонтувати на місці було неможливо.
Очевидно, що даний вид транспорту я вибрав тільки тому, що я мав досить багато багажу. І ось в один момент нам потрібно було шукати попутку або будь-що інше, а сам автомобіль треба було дотягнути до сервісу. Дівчата з Erasmus’у зловили попутку досить швидко, я ж вирішив трохи почекати – може б і вирішилась проблема.
Нам допоміг якийсь львів’янин, який їздив без номерів) Допоміг дотягнути авто до сервісу, а нас підкинув до Львова. Звичайно, це був не акт щирої допомоги, тільки спосіб заробити якусь копійку. Але, щиро кажучи, його було шкода. І ще він казав, “ви охуєєте, бо мій двигун жере масло”. Запах і дійсно був жахливий. Задні двері мали такий жахливий стан, що я думав постійно, що випаду звідти ))) Але якось доїхали. По дорозі ми 2 рази зустрічали ДАІшників, які тільки сигналили, що означало “привіт”. Наш водій сказав, що це його знайомі. Хоча таке авто на вулицях – це справді небезпечно. І тут я зрозумів. Ми насправді в Україні.
Але інших варіантів не було. Мої спроби зупинити якесь авто були марними, хоча було видно, що я з багажем і наше авто зіпсувалось. Коли я питав у кількох людей, чи їдуть вони до Львова (15 км залишалось), ніхто навіть і не думав запропонувати допомогу. Прикро, нічого не скажеш.
І ось, я був нарешті у Львові і звідти до Житомира дістався вже автобусом. Моя виснажлива, але яскрава подорож закінчилась.
Але вже в неділю повертаюсь назад до Польщі. І мабуть, цього разу не через blablacar, а звиклим автобусом 🙂
Нещодавно я повернувся додому, так як маю невеличкі канікули.
Повернувся я з Польщі, де практично 99,9% мешканців спілкуються однією мовою – польською. Якщо ти чуєш українську, російську, англійську або якусь іншу – знай, це іноземець і аж ніяк не поляк.
Не розумію як, але полякам справді вдалось зберегти свою мову не зважаючи ні на що. Під впливом німецької, російської з польською мовою нічого не сталось. Я сам намагаюсь більше контактувати з поляками та європейцями, а не з колегами з СНД. Це дозволяє мені удосконалювати мою польську та англійську. Але українська всеодно для мене завжди була і залишається бути рідною.
І ось я йду вулицями Житомира і сподіваюсь почути свою рідну мову. Прислухаюсь до однієї особи, другої, третьої, десятої. Прогулюючись по центру міста, я, на жаль, ЖОДНОГО разу не почув української мови. Прийшов у спортзал. Чоловік 10 – і всі знову ж таки балакають саме російською. Всі спілкуються російською, а потім намагаються вважати себе українцями. Аби не сталося так, як в Білорусі. Тільки один мій знайомий із Білорусі спілкується білоруською, він же і розповідав, що приблизно 1-2% білорусів спілкуються рідною, якщо це так можна назвати, мовою. Зрозуміло, що за зовсім короткий час там залишиться тільки російська і жодної іншої.
Що стосується України, то ситуація теж не з найкращих. Очевидно, що всі проблеми теж зв’язані з мовою. Людям нав’язуються стереотипи. Мовляв, Вам заборонять російську мову, але в кінцевому випадку відбувається масова русифікація. Телебачення, радіо, газети, книжки – у всьому більший відсоток російського продукту.
Я намагаюсь не реагувати на це, але мені вкрай неприємно.
А українці за кордоном в значно більшій мірі зберігають українську мову, ніж ми, українці. Хоча я і писав раніше про діаспору в Гданську, де українська мова практично втрачена, але люди теж вважають себе українцями.
Одного дня українці збідніли в 3 рази. Такої трагедії не було за весь період існування незалежної України.
А саме, гривня почала катастрофічно падати, валюту неможливо було купити. А коли долар почав з’являтись на чорному ринку, то курс був вже далеко не 8 гривень за долар, а всіх 25. І навіть сьогодні в банках можна купити лише 100 доларів на день, і це при умові, що хтось їх здасть.
Отже, про омріяний автомобіль, квартиру або комп’ютер тепер залишилось тільки мріяти. Шалені відсотки по гривневих депозитах і постійні заклики з телевізору тримати свої гроші в гривнях зробили своє. Більшість українців тримали свої заощадження саме в гривнях. Всі сподівались, що таким чином ми підтримуємо національну валюту.
Та і в доларах, як виявилось, тримати гроші було небезпечно, але дуже багато банків просто “розвалились” під час кризи. Найкращим варіантом зберегти свої гроші була (і залишається) купівля нерухомості, але для цього потрібна якась мінімальна сума, а депозит можна відкрити від 1000 грн 🙂 Інвестувати в бізнес ризиковано, але ліпше, ніж тримати гроші на депозиті.
Очевидно, втратили не тільки ті, хто тримав гроші в гривні, а й ті, хто отримує зарплату і досі в гривнях. Звичайно ж, зарплата залишилась такою самою, і в перерахунку на долари це просто смішні суми в порівнянні з тією ж Польщею, про яку я постійно пишу. Найбільш популярною є зарплата, наприклад у розмірі 100 доларів 🙂
Але прогулюючись вулицями міста, я і далі бачу дорогі автомобілі, таке відчуття, що люди не стали жити бідніше. Як можна їздити на таких автівках отримуючи зарплату 100 доларів. Відповідь проста. Зарплату більшість отримують нелегально. Люди всіляко намагаються уникати сплати податків, адже жодної віри немає, що гроші підуть у правильне русло. Наприклад, громадський транспорт не оновлюється вже багато років, дороги не ремонтуються і т.д. І це все навіть не планується, то для чого платити ці податки? Можливо, 90% цих грошей просто вкрадуть, як і робили раніше.
Як повернути віру людей? На даному етапі це вже майже неможливо. Єдиний шанс для молодих людей – вивчити іноземні мови, поїхати на захід. Можливо, там буде ліпше.
Але пам’ятайте. Якщо ви народжені бути бідними, то мабуть нічого вже вам не допоможе. А хто вміє “крутитися”, то мабуть і в Україні зможе реалізуватись.
Україна-Польща, Польща-Україна. Досить часто останній час змінюю своє місце перебування і важко зрозуміти, де мені краще 🙂
В Польщі я знайшов багато друзів. Не сказав би, що сильно до них прив’язаний, але все ж вони для мене щось значать. Так я в Україні останній час дуже рідко, то практично втратив всіх друзів тут. Робив це, можна сказати, свідомо, адже відомо, що з часом все забувається, і якщо не спілкуєшся, то контакти втрачаються взагалі. Єдиним способом комунікації зі старими друзями є соціальні мережі, але хочу сказати, що вже давно ні з ким не переписувався і відновлювати зв’язок мабуть вже і немає сенсу 🙁
Що мені подобається в Україні? Хоча заробляють тут мало, але і коштує все значно дешевше. Після Польщі ціни практично на все мене приємно дивують. Таке саме відчуття мають, наприклад, європейці, які приїжджають до Польщі. Що стосується всього іншого, то мало що змінюється з часом. Громадський транспорт поганої якості, дороги зруйновані, регулярні ремонти не проводяться і т.д. Бо, наприклад, в Катовіце, де я навчаюсь, все змінюється досить динамічно, і за тих 1,5 роки з того моменту, як я приїхав вперше, все змінилось колосально)
Але чи готовий я переїхати туди назавжди?
Все менше часу в мене залишається на роздуми. Роботу поки я не шукав, але судячи з відгуків моїх друзів, знайти що-небудь із зарплатою 1,5 тис. злотих там можна (більше 8 тис. грн, якщо перевести на наші гроші).
Але потрібно розуміти, що гуртожиток коштує 400 зл, і це ціна лише для студентів, для інших – доплата, здається 150зл. То в сумі виходить зовсім нецікаво, враховуючи, що умови не найкращі (це ціна за місце в кімнаті для 2-х осіб).
Якщо ж знімати житло особисто для себе, то потрібно лічити на 1000 злотих як мінімум. І залишається після цього зовсім мало 🙁 Хіба що знімати квартиру разом з друзями, але ж все життя так жити не будеш. Тому потрібно буде шукати більш високооплачувану роботу, думаю це досить складно.
А взагалі в мене плани такі. Закінчити університет. Потім повернутись в Україну на літо, а вже з наступного навчального року відкрити новий напрямок навчання, і або навчатись, або ж шукати одразу роботу. І перший час жити в гуртожитку.
Але ще потрібно все здати і написати магістерську роботу. Це для мене буде ой як непросто. А ще 10 лютого маю досить складний екзамен, який мало осіб здає в першому терміні. Чи зможу я відшукати таку мотивацію, щоб поборотись і здати з першого разу? Не знаю, але сподіваюсь, що натхнення прийде. Час летить досить швидко і вдома мені не дуже хочеться вчитись…
Яка ж буде моя подальша доля, зрозумієте з наступних моїх записів. Буду сподіватись, що все буде добре. А Вам теж бажаю успіхів і всього найкращого 😉