Якщо Ви читали мій блог раніше, Ви прекрасно розумієте, що зараз я далеко не в найкращій психологічній і життєвій ситуації.
А починалось все так. Школа. Чому я згадую ті часи. Бо зустрів знайомого, якого бачив з років 15 назад, це і навіяло мені спогади. Так ось, все починалось досить добре, крім того я вивчав польську мову перші 3 класи, що допомогло мені в майбутньому. Ті часи згадую з позитивом. В 7 класі мені вдалось взяти участь в міських олімпіадах з математики і української мови. Я був десь всередині, тобто до призових місць ну дуже далеко. Отже, на ніяку геніальність я не претендував. Що стосується хобі, то я грав в шахи і в 12 років виконав перший розряд, був одним з найліпших в місті в своєму віці. Пам’ятаю великі турніри між школами, де я виступав на досить високому рівні і ми постійно боролись за високі місця. Знову ж таки, це не якийсь супер рівень, до чемпіонату України і близько не тягнули, але це набагато краще, ніж середньостатистичний учень.
Наступний етап настав тоді, коли я вирішив вступати. в ліцей. Житомирський міський ліцей при ЖДТУ. Пройшов я туди з великими проблемами, лише на кілька пунктів перевиконавши прохідний бал. Шахи вирішив кинути з часом (моя помилка). Потім повертався, але кинув знову. А в самому навчальному процесі зарекомендував себе не найкраще. Будучи відмінником у себе в школі, тут впав на посередній рівень, про олімпіади мріяти не довелось. Втім, рівень ліцею дуже хороший, що дозволило вибирати досить хороший вуз.
Я ж вибрав Житомирський політех (чергова помилка). Втім, все не було так плачевно, я не опустився на той рівень. Тобто, все здав на максимальні оцінки, приймав участь в кількох олімпіадах і конференціях, здається 3 з них – всеукраїнського рівня. Найбільше досягнення – друге місце на олімпіаді з відкритих гірничих робіт на 4 курсі (обійшовши студентів з КПІ), в попередньому році я їздив на 10-денну програму до Німеччини (там брали багатьох, тому ця поїздка далеко не моя заслуга). Дуже крута поїздка і враження. Тоді і загорівся бажанням вступати за кордон. На тому ж 4 курсі я вивчав німецьку, але кинув (моя наступна помилка). Потрібно було вчити далі і не кидати.
Після закінчення вузу в Україні життя ніби обірвалось. Маючи конфлікт з керівниками факультету, мені не вдалось піти до аспірантури. Очевидно, що всі розуміли, і студенти, і викладачі, що там абсолютно немає жодних кандидатів, які були б хоча б подібного рівня. Але мені пояснили, що навіть якщо я вступлю, то будуть робити все, щоб мені було якнайгірше, створювати погані умови. Це ті викладачі, які ніби були моїми керівниками на олімпіаді або ж дипломної роботи. Сором! Також мала місце поїздка на кар’єр, де нам типу пропонували роботу на бурових установках. Страшенно складна робота з високим ризиком, та ще й ніхто в нас не питав, чи хочемо ми працювати там. Типу відібрали кілька чоловік, платили їм копійки, що вони через кілька місяців практично втікали з тієї роботи. А наш декан хвалився нам, що то супер робота, сидиш собі в кабіні бурової установки і слухаєш музику. Як було насправді, я побачив.
Кілька років я займався різними речами – наприклад, написання сайтів, фріланс, робив навіть задачі з різних предметів і т.д. Це приносило мені якийсь мінімальний прибуток, але одного дня я прочитав новину про Карту Поляка.
Отже, продовження слідує…