Привіт друзі, якщо ще хтось читає мій блог. Якщо навіть ніхто не читає – то мені всеодно, якшо чесно 🙁
Так ось, це продовження дописів про навчання, раніше я вже розповідав про навчання в школі, ліцеї, університеті (бакалаврат і магістратура). Щось було добре, щось не дуже. Але я довів тоді, що кращий за інших. За мою успішність мені не те, що не подякували, а ще й суттєво попсували нерви. Не хочу навіть згадувати, як все закінчилось.
Так ось, в минулому році поставало питання, чи іти після цього в аспірантуру, чи ні. Як виявилось, ніякого конкурсу там нема (сказали просто, що хтось є – і неважливо які були в мене результати)… Знову ж таки, міг би псувати собі та іншим нерви, але просто не пішов – і, скоріше за все – правильно зробив.
А робота, яку нам тоді пропонували, – взагалі, плакати хочеться…. 🙁
Коротше, диплом валяється в шухляді – не знаю кому він і потрібен. Я навіть додаток не забирав. Великі шанси, що він там залишиться назавжди 🙂
Якщо ж, звичайно, в цьому році я знову не захочу продовжувати навчання…
Ще хтось читає 🙂 Це теж згадав, як мені мама каже: “Буде диплом, а тоді займайся чим хочеш”
Буде диплом – нічого не зміниться
Александр,наткнулась на ваш блог и захотелось отписать ..не знаю сколько вам лет ,я так понимаю достаточно раз отучились в университете ..Читала не одну вашу запись…У меня сложилось о вас определенное впечатление…
Вы пишете: Але я довів тоді, що кращий за інших. За мою успішність мені не те, що не подякували, а ще й суттєво попсували нерви.
Зачем доказывать,что ты лучше других??Это путь в никуда..Нужно оставаться самим собой и учиться не потому ,чтобы доказать ,что ты лучший,а просто ,чтобы было интерсно,узнавать что-то новое ,читать ,исследовать…И кто должен благодарить Вас за вашу успешную учебу??Непонятно…Процесс обучения – это не только школа или институт,мы учимся всю жизнь,разве мы это делаем для кого-то??
Касательно,работы о которой плакать хочется…И о дипломе ,который в шуфлядке…Многие люди работают не по призванию..И идти каждое утро ,заниматься нелюбимым делом мучительно …Но вот вы пишите ,что занимаетесь спортом…Попытайтесь отнестись к работе как к определенному виду спорта- вам нужно во что бы то ни стало достичь определенных показателей..Проверьте себя на прочность,найдите в нелюбимом деле какой-то интерес,поставьте какую-то планку,которую нужно взять…Азарт ,трудолюбие помогут вам ,вас оценят ,поверьте..
Ну мали типу пропонувати залишитись, але навіть не дали можливості вступати в аспірантуру…
Коротше кажучи – я вже забув про це – але поки роботи можна сказати не знайшов, тому знову задумався.
Аспірантура – фігня. Туди сенс іти лише якщо плануєш далі займатися наукою і/чи викладацькою роботою. Стаціонарна аспірантура ще сяк-так (бо хоч стипендію платять порядку 1000 гривень), заочна – взагалі лажа.
Крім того, зараз напрягають за дисертацію страшно – треба захиститися за 3 роки, що не так вже й просто.
я знаю це зсередини, знайомих аспірантів багато…
Всі не радять іти *CRAZY*
Але якшо іншого вибору не буде… 🙁
Щось хотів написати, але вже передкмав. Треба підривати цю систему, бо майбутнього в ній немає.
І тут мотивація аля “робота – спорт” не підходить. Американська система теж вже віджила своє.
Не зрозумів нічого.
Основна проблема в Україні – фінансування.
Якби була стипендія пристойна – то всі б йшли без вагань,
було б наприклад фінансування на досліди – писались би нормальні дисертації, які б реально використовувались.
Так і є за кордоном, сам бачив.
Так само зі всім іншим – ніхто б не крав, якби всі заробляли пристойно.
В першій половині коментаря думаю все зрозуміло. А друга була написана на основі коментаря від “Анонімний” і її філософії.
Вона описала так звану “американську мрію”.
Фінансування дійсно важлива проблема, але й не тільки.
Pingback: Де я працюю? | Конус – український блог!