Коли я подивився протокол зі змагань з пауерліфтингу – я дуже здивувався. Кілька років тому результати були значно меншими. Я сам тренуюсь більше 3-х років, і знаю сам, чого коштує результат. Викладаюсь завжди на 100%, але до змагань і близько не підходжу. Наприклад, відставання від останнього місця – 70-100 кг. Жодних шансів зайняти призове місце.
Мовляв, можна виступити в своє задоволення і чхати Вам на всіх інших. Ні, так виступати нецікаво, якщо абсолютно ні на що не претендуєш.

Я особисто знаю людей, які набирали по 10 кг за півроку-рік, дуже швидко набирались і результати. На міських змаганнях не проводиться допінг-контроль, навіть у тих, хто зайняв перші місця. Це незважаючи на те, що внесок з кожного учасника – 100 грн. Звичайно, є талановиті атлети, але вони не могли набрати результат дуже швидко. Для цього потрібні роки тренувань. Я особисто знаю багатьох і якоїсь “родзинки” або унікальної прорами тренувань я там зовсім не побачив. Казати, чи хіміки вони, чи ні – не буду, адже ДК не проводився і стверджувати цього не можна точно Але зрозуміло, що певний відсоток хіміків завжди є. А виступають вони у бездопінговій федерації. І нормативи тут відповідно – низькі. Чи це для морального самозадоволення, чи для чогось іншого, але це нечесна гра.

Якщо ж навіть спортсмени не використовують фарму, то вони виокристовують спортивне харчування. Чи варто витрачати на це гроші і заради чого? Пауерліфтинг – це не завжди красиве тіло і хороша функціональна форма. Іноді це просто сила, а звичайна людина не завжди зрозуміє, побачивши такого атлета на вулиці, що він займається спортом. На спортивне харчування можна витрачати від кількасот гривень на місяць до кількох тисяч. Зрозуміло також, що спортсмен, який використовує повний комплекс спортивного харчування, також буде мати ліпші результати, ніж той, хто тренується просто так. Тому звичайним “любителям” особливо нема на що розраховувати, та й втрачається мотивація тренуватись.

Але мотивація є – це здоровий спосіб життя, хороша форма і самопочуття. Це головне. А ганятись за медалями, які не мають ніякого сенсу, наврядчи потрібно. Особливо, якщо у всіх різні умови. Так спортивне харчування не дасть особливої надбавки до результатів. Трохи додасть, але не так колосально, як у випадку зі спортивною фармакологією (ще називають хімією або допінгом, часто це заборонено).

Я б особисто дозволив використання допінгу абсолютно всім. Але якщо федерація бездопінгова, то грай по правилам. Так, щоб отримати майстра спорту, дійсно, потрібно пройти допінг контроль. А ось для отримання КМС на міських змаганнях цього не потрібно. Тому таких КМС-ників досить багато. А от навіть якщо Ви виконали норматив МС, але не пройшли ДК, то тут не варто давати Вам це звання. Це буде несправедливо по відношенню до “чистих” атлетів.

Тобто, висновок такий. Повинні бути різні федерації (так і є насправді). Відповідно, хіміки хай виступають в хімічних федераціях, а натуральні атлети – в бездопінгових. Але може бути такий ще варіант, – використовувався допінг при попередній підготовці, але перед змаганнями атлет почистився, але результат втратив не весь (щось залишилось). Він теж буде мати перевагу. Насправді, професійний спорт ніколи не обходиться без допінгу. Особливо, силові види. Якщо не перед самими змаганнями, то в процесі підготовки. Проблема тільки в тому, що в когось знаходять, а в когось – ні.
А в когось знайшли через кілька років, як буває на Олімпійських іграх.