Сьогодні хотів би поговорити про спогади. Хочемо ми того чи ні, деякі моменти життя запам’ятовуються і їх важко “викинути з голови”. Навіть, я б сказав би, неможливо.

Фото – чи потрібні вони взагалі – цікаве запитання. Мабуть, потім буде цікаво подивитись, яким ви були в дитинстві. Але дехто просто схиблений – роблять ледь не по 100 фоток кожного дня, навіщо це потрібно.

Якщо говорити про себе, то нічого хорошого згадати не можу… Мабуть, хороше швидко забувається.

Колись грав в шахи, коли виграєш напружену партію з сильним суперником – яка триває 4 години – ніби психологічний підйом, але так само розчаровуєшся, коли програєш. Але шахи – спорт (якщо його так можна назвати 🙂 ) не дуже цікавий. Мені не подобається те, що там практично з певного моменту треба “зубрити” теорію, щоб пристойно грати. Власне, всеодно, доволі цікаво грати командами. Наприклад, в тебе програшна позиція, а тебе влаштовує тільки виграш. Із останнього пам’ятаю – грав за університет після того, як кілька років вже кинув. Зустрічався з КМС’ом 2 роки підряд, і 2 роки вигравав 🙂 Я був капітаном команди 🙂 другої правда, не основної – але зрозумів, що командна гра – це доволі цікаво. А взагалі спорт не дуже перспективний, тому я і мусив його кинути. Все правильно зробив, мабуть треба забути про це взагалі, але і досі згадую – адже 1й розряд отримав в 12 років і були серйозні перспективи! В рейтинг-таблиці я є і досі, але вже неактивний, адже кілька років не беру участі в жодних турнірах. Рейтинг зберіг більш 2000, якщо точно 2001 🙂 Це типу мої досягнення в спорті (поки). Зараз я намагаюсь займатись пауерліфтингом, якщо чесно, не дуже виходить.. Результати стоять на місці, і важко себе налаштувати…

Із навчання в університеті що запам’яталось?
Мабуть, поїздка по програмі DAAD, Писав про неї вже 100 разів, все було класно, спогади тільки позитивні. Хотілось поїхати знову і знову, потім швидко все забулось і на цьому все. Час проходить, навряд чи знову вийде так поїхати.
Ще запам’яталась українська олімпіада по моїй спеціальності, в якій я брав участь. У мене було 2-ге місце (це не мій високий рівень, а мабуть, доволі низький рівень інших студентів), хоча я на нього не розраховував. Мав бути задоволений тим, але радість швидко пройшла, коли я зрозумів, що сенсу з цього небагато. Потенціал ніби і є, але реалізувати його не можу… Знову ж таки, ніби враження і хороші від університету, але загальні враження були зіпсовані в самому кінці.

Коротше кажучи, зараз я робив би все по-іншому. Але вже нічого не зміниш. Колись думав, якби не пройшов в університет, що б я робив далі. А зараз все більше розумію, якщо є робота з нормальною зарплатою, то вища освіта взагалі не потрібна. Якщо вона буде дійсно вимагатись на певну посаду, вступите собі на заочну форму, ось і все.

В школі (з початкових класів) треба обирати класний спорт. Якщо буде потенціал в спорті, треба вкладати всі сили в нього. Зараз я б вибрав би єдиноборства (бокс, кік-боксинг і т.д.). Власне, мені ніхто і зараз не заважає, але претендувати на щось серйозне в цьому спорті, навряд чи вже можна…

Вивчати іноземну мову – теж ключ до успіху. Хочете поїхати в Німеччину – поглиблено вивчайте німецьку, в США – англійську. Власне, високий рівень англійської дозволить поїхати потенційно в будь-яку країну. Про це треба думати під час навчання в школі та і в університеті.

Міжнародні програми – мені “відкрили очі” на це тільки на третьому курсі, хоча варто націлюватись на такі програми вже з першого курсу університету. Такі програми – це дуже великий шанс на потенційний успіх. Якщо ж Ви навіть не плануєте поїхати за кордон назавжди, це буде хороший досвід.

Це такий ніби міні-план, як би я хотів, щоб все було. Але вже вийшло все як є 🙂

Зараз я думаю, а чи потрібна школа взагалі? Раніше косо дивився в сторону ПТУ-шників, а зараз розумію – вони мають хоча б якусь роботу і це вже добре (не знаю чи винні вони, чи ні, що у них доволі низький загальний розвиток). Після університету можна залишитись просто ні з чим, часто навіть студенти платять за навчання – це взагалі безглуздо, я хоча б стипендію отримував – це вже плюс:)

Чим слабшим я був раніше, тим сильнішим я стану зараз!

Ось на блозі “Думки вголос” – прозвучало таке запитання

чому у нас незмінним атрибутом будь-якого урочистого заходу є великі дози алкоголю?

Ну відповідей на це запитання я можу знайти кілька:
хочеться напитися, “відірватися” – і забути про все;
коли випиваєш – більш розкутий, по п’яні легше познайомитись і не тільки (якщо Ви знаєте про що я 🙂 ) ;
якщо справи йдуть кепсько або ти зовсім розчарований життям – алкоголь тимчасово зменшить твій “психологічний біль”;
отримувати задоволення від смаку алкоголю 🙂 – цікавий варіант =)
якщо ти п”єш з друзями – ти заслуговуєш на повагу. О, мовляв, ми з тобою “бухали” разом!

На рахунок того, чи шкідливо, чи ні – я б мабуть такого питання собі не задавав. Зараз все шкідливо, якщо пити рідко – наврядчи щось погане вийде. Можливо вилізе щось через кілька десятків років, але, можливо, краще було жити і веселитись, ніж прожити життя скучно, але залишитись з хорошим здоров’ям. Це все, знову ж таки відносно. Можна абсолютно не пити, не курити і т.д. – і серйозно захворіти. Ніхто від цього не застрахований.

На випуск в університеті я не пішов. Я пообіцяв собі в певний момент – тепер я не буду ніколи пити. Як думаєте, вийде? Чи всеодно зірвусь? Поки виходить… Останні кілька років пив зовсім небагато (1 чи 2 рази 🙂 ), це було вино в основному – і зовсім небагато. Минулого року довелось бути в Севастополі, ну і як не випити кримського вина … Але це важко назвати “випити” – невеликі дози вина – іноді навіть корисно. Але це таке.
Тобто останній раз пив взагалі алкоголь – в травні 2011).

Але за все життя “напивався” кілька разів 🙂 Треба ж було спробувати.

Останнє що пам’ятаю – у нас був екватор (на 3 курсі), ну і серйозно “погуляли”, мабуть не можна і шкодувати. Головне, що було весело.

Через місяць після того я вперше прийшов в зал, і це змусило мене думати по-іншому. Я зрозумів, що спорт я не кину ніколи, це буде також додаткова відмовка – не п”ю, бо займаюсь спортом. Хоча і спортсмени дуже часто випивають:)
Але я думаю трохи по-іншому. Не можна сказати, що у мене якісь супер-досягнення у спорті, і невідомо, чи будуть взагалі, але я ставлю цілі.
Є якась мотивація. Наступного разу зробити більше і більше. Буде непросто, я знаю про це. Легко можна отримати травму, можна отримати навіть травму на все життя. Але всеодно спорт – це класно, неважливо яким саме видом Ви займаєтесь і які у Вас можливості.

Хороше відео на тему мотивації.
Успіхів Вам.