У повсякденному житті ми часто чуємо різноманітні вислови про гормони на кшталт «гормони грають» чи «гормональний стрес», проте не цілковито усвідомлюємо, що ж таке насправді гормони, як вони впливають на наш фізичний, а найважливіше – психологічний стан. І як вони впливають на нашу радість чи горе, сміх чи сльози, гнів чи задоволення, яку роль відіграють у нашому житті.

[Гормон (грец. Ορμόνη) – це біологічно активна речовина, яку виділяють залози внутрішньої секреції або скупчення спеціалізованих клітин організму і яка цілеспрямовано діє на інші органи та тканини.]

Гормони виконують функцію передавання інформації між органами для їхнього правильного функціонування. Вони забезпечують баланс у роботі організму. Гормони – це молекули з великим потенціалом: для впливу на клітини певного органу потрібна дуже невелика кількість гормонів, іноді лише мільярдна частина грама. Під контролем гормонів відбуваються всі етапи розвитку організму з моменту його зародження до глибокої старості та всі основні процеси життєдіяльності. Саме тому вони настільки важливі для людини.

Першовідкривачами цих речовин у 1905 році стали англійські вчені Вільям Бейліс [ Вільям Меддок Бейліс (William Maddock Bayliss) – народився 2 травня 1860 року в місті Вулвергемптон. З 1888 року працював у Лондонському університеті, а в 1912 р. отримав звання професора. Помер у Лондоні 27 серпня 1924 року] та Ернест Старлінг [1. Ернест Генрі Старлінг ( Ernest Henry Starling) – народився 17 квітня 1866 року в Лондоні. У 1886 році закінчив медичний факультет Лондонського університету. В 1899–1923 рр. професор цього ж університету. Написав праці про кровообіг, фізіологію кишечника, функції нирок, секрецію підшлункової залози. У 1902 р. спільно з Вільямом Бейлісом відкрив секретин і впровадив у науку поняття «гормон» (1905 р.). Встановив низку закономірностей у діяльності ізольованого серця. Помер 2 травня 1927 року на пароплаві в порту Кінгстон (Ямайка)]

Ніщо в світі не існує просто так, тож і гормони потрібні людині. Вони керують нашим організмом разом із нервовою системою, за «наказами» яких відбуваються усі процеси. Багатьом уже відомо про так звані гормони радості чи страху.

Гормони радості організм продукує під час вживання смачної їжі, наприклад, шоколаду чи шампанського, а гормони страху – у стресових ситуаціях. Існують й інші, не менш важливі для нашого самопочуття гормони:

Ацетилхолін – це гормон творчості, уяви. Пригадайте відчуття, коли ви змогли розгадати найважчий кросворд чи важке логічне завдання або ж прийняли рішення, яке визнали геніальним ваші друзі та знайомі. Ви пишалися собою, відчували безмежну радість та задоволення. Саме в цей момент відбувався викид ацетилхоліну. Він управляє концентрацією уваги, відповідає за розумові процеси та допомагає у розв’язуванні завдань. Для стимуляції цього гормону рекомендують займатися йогою, розумовими вправами: кросвордами, головоломками, загадками, будь-якими інтелектуальними іграми. В результаті матимемо енергійне, спритне тіло та швидке мислення.

Соматотропін – гормон пропорцій та росту. Вироблення його відбувається під час сну, тому так важливо, щоб у дітей був здоровий та внормований сон. Тож якщо ви хочете спати, то не відмовляйте собі, а насолоджуйтеся сном – це запорука здоров’я та краси. Кожна людина потребує різної тривалості сну: комусь вистачає і чотирьох годин, а комусь мало восьмигодинного сну. Та не лише сон допомагає виробленню цього гормону, не менш важливим є місце для сну, яке повинно бути приємним, затишним, задовольняти всі ваші потреби. Тому намагайтеся зробити все можливо, щоб спати міцно й солодко .

Вазопресин – гормон власної привабливості. Наш організм виділяє його тоді, коли ми захоплюємося своїм тілом, волоссям, посмішкою. Кожна людина вміє викликати викид цього гормону такими буденними діями, як миття голови ароматним шампунем, очищення шкіри різноманітними скрабами, масаж. Усі ці процедури дарують нам задоволення, яке й провокує збільшення кількості вазопресину в організмі. Він також регулює водно-сольовий баланс. Милуючись собою ви нормалізуєте цей баланс, поліпшуючи зовнішній вигляд. Недаремно кажуть, що вміння любити себе – не егоїзм, а спосіб внутрішнього взаєморозуміння. Любіть себе, цінуйте та бережіть власне тіло, щоб душа співала.

Окситоцин – гормон задоволення від спілкування. Мала кількість гормону зумовлює роздратування людини, вона починає уникати спілкування, вигадуючи різноманітні перешкоди. Також окситоцин відповідає за стабільне вироблення материнського молока, тому в період годування грудьми матері виявляють надзвичайну ніжність до діточок. Рівень гормону зростає, коли ми проявляємо ніжність, гладимо шкіру, робимо масаж.

Допамін – гормон польоту, який забезпечує злагоджену роботу м’язів, легку ходу, відчуття «метелика». За нестачі його наше тіло ніби тягне до землі, ми відчуваємо важкість, ноги ніби підгинаються. Допамін контролює роботу переднього відділу мозку, знижує больові відчуття, стимулює мислення та викликає відчуття польоту та неймовірного задоволення. Викид цього гормону відбувається, коли ми танцюємо від душі чи граємо на музичних інструментах або… біжимо на місці.

Норадреналін – гормон щастя та полегшення. Його унікальність в тому, що він здатний нейтралізувати адреналін (гормон страху). А все це відбувається таким чином: уявіть, що ви заходите в приміщення, яке освітлюється недостатньо, щоб узяти щось біля дверей з підлоги та краєм ока бачите щось чорне, що вам нагадує мишу. У вашу кров викидається адреналін: тіло стискається як пружина, пульс прискорюється, підвищується тиск, звужуються судини – бойова готовність номер один. Але через кілька секунд ви розумієте, що це чорний осінній листочок, а не ваш найбільший страх. Саме в цей момент і відбувається викид норадреналіну: тиск стабілізується, ви заспокоюєтесь, розслабляєтесь та усміхаєтесь. Спровокувати викид можуть звуки води, лісу, які можна знайти на компакт-дисках у супроводі розслаблюючої музики.

Тироксин – гормон енергії. Він впливає на самопочуття людини, тобто ваш сум чи радість є показником рівня тироксину в організмі. Також він контролює роботу нирок, печінки та жовчного міхура. Цей гормон один із найважливіших у нашому організмі, тому варто знати способи «здобуття» тироксину. Для цього можна вживати продукти з великим вмістом йоду, а також додати до свого раціону креветки, морську рибу та морську капусту, зайнятися медитацією та гімнастикою. Завдяки цим простим правилам ви завжди будете енергійні.

Серотонін – гормон щастя. Іноді виникає бажання з’їсти дуже солодке тістечко, випити найсмачніший для вас нектар або ж посмакувати фруктами. Саме завдяки таким продуктам ми отримуємо викид цього гормону. Він усуває внутрішню напругу, допомагає відчути гармонію, покращує настрій. Його ще називають гормоном слабкої волі, адже через нього ми споживаємо смачні продукти, які переважно шкідливі. Але є й спосіб отримати серотонін без вживання солодощів – це помірні, без доведення до втоми, фізичні навантаження. Легка гімнастика сприяє зростанню рівня серотоніну, іноді навіть різкому стрибку, коли людина відчуває неначе зараз розчиниться в морі задоволення! В цей момент ми відчуваємо бажання підстрибнути до неба або крикнути від радості на весь світ! Парфуми й теплі ароматні ванни теж підвищують рівень серотоніну.

Естроген – гормон «багаторукого Будди». Це особливий жіночий гормон, який проявляється зовнішніми рисами: ніжністю, жіночністю, м`якістю, витонченістю, а внутрішньо – здатністю робити одночасно багато речей, або, як ще кажуть про жінок, «крутитися як білка у колесі». Найчастіше життя жінки можна описати саме цим висловом і щоб усе встигати, вона мусить «запасатися» естрогеном. Брак гормону помітити дуже легко, адже при цьому жінка стає чоловікоподібною, вона позбавлена витонченості та ніжності, її поведінка різка. Щоб уникнути цього потрібно просто бути закоханою, відчувати пристрасть та дарувати свою любов іншим. Цікаво, що існує припущення про те, що мексиканські та бразильські серіали здатні стимулювати викид естрогену за умови, що жінки щиро хвилюватимуться за долі героїнь.

Ендорфін – ваш внутрішній наркотик. Цей гормон виробляється у гіпофізі, а його завданням є контролювати роботу всіх залоз та імунної системи. Від концентрації ендорфіну в крові людини залежить тиск. Викид його відбувається під час травм, щоб зменшити відчуття болю та унеможливити больовий шок, а також під час будь-якого переживання: виграшу, сюрпризу чи захоплення. Наша нервова система найбільше залежить від ендорфіну, тому потрібно знати, яким чином стимулювати його вироблення. Найпростіший спосіб – поїсти чогось смачного та солодкого. А комусь для цього треба покомандувати та отримати гострі відчуття. Оскільки цей гормон вважають наркотиком, то деякі люди можуть бути залежними від нього. Тому любителі гострих відчуттів постійно хочуть стрибнути з парашутом чи піднятися без страховки вертикальною стіною. А товстуни – щось під’їсти. Краще, якщо ви маєте багато причин для вироблення ендорфіну: і сюрпризи, і перемоги, і смаколики, і кохання до безтями. Тоді залежності від якихось певних дій не виникає, а життя плине гармонійно.

Та не все в житті так гладко з гормонами. Існують унікальні гормони, які продукуються лише в людей певних категорій. До прикладу, гормон алкоголіка, який виробляється у шлунку й викликає в людини бажання поїсти та випити чогось алкогольного. На щастя, вироблення цього гормону можна зупинити й таким чином вирішити проблему алкоголізму. Такі висновки опублікувало товариство «Faculty of 1000», експерти якого досліджували наслідки відключення гормону голоду. Науковці виявили, що гормон грелін крім голоду впливає на спрагу, яка зазвичай мучить тих, хто зловживає алкоголем. Експеримент проводили на мишах, яким вводили гормон алкоголіка, після чого пропонували питну воду й алкоголь. Миші з гормоном незмінно обирали алкоголь, решта мишей жодного разу його не обрали. Кент Берідж (Kent Beridzh), біопсихолог з Мічиганського університету повідомив, що введений мишам грелін викликав у гризунів не просто відчуття страшенного голоду і зумовлений ним потяг до калорій, а саме спрагу та бажання випити. Професор Берідж стверджує, що це відкриття надзвичайно корисне та його можна використовувати при розробці ліків від алкоголізму. Отак гормони можуть докорінно змінити нас і наше життя, тому важливо берегти свій організм і не зловживати алкоголем.

Вчені всіляко намагалися і досі намагаються вивчити дію гормонів, їхні особливості, адже до кінця цю сферу не досліджено. Висувають безліч теорій, які намагаються підтвердити за допомогою дослідів. Один із таких незапланованих експериментів відбувся у Америці. Американські засоби масової інформації ініціювали перевірку якості питної води, результати якої стали експериментом. У воді виявили антибіотики, статеві гормони, а також деякі лікарські засоби, які відпускають тільки за рецептом. Вчені пояснили цей феномен, адже він має глобальний характер. Вживання такої води не наносить миттєвої шкоди, проте через десятки років наслідки будуть відчутними, особливо через те, що в організм потрапляють статеві гормони, дію яких передбачити можливо тільки загально. Можна очікувати й аномальних наслідків.

Результати ще одного дослідження опублікував в New England Journal of Medicineв 1990 році ендокринолог Деніел Рудман(Daniel Rudman) [Доктор Деніел Рудман, ендокринолог та дієтолог, присвятив своє дослідження літнім та морально нестійким людям. Помер він у віці 67 років у Froedtert Memorial LutheranHospital (Лютеранському госпіталі), Мілуокі (Вісконсин, США).Причиною смерті стали ускладнення після операції на мозку (згідно з медичним коледжем Вісконсина), де він працював з 1988 року. Доктор Рудман і його команда працювали над проблемою старіння ендокринної системи та браком гормонів внаслідок цього. Він був професором медицини в коледжі та директором колективу з посиленою опікою в медичному центрі для ветеранів в Мілуокі,вивчав гормон росту. Автор та співавтор 173 праць, статей та розділів книг. Здобув авторитет, як автор праці «Вплив гормону росту на чоловіків за 60»].Дослідження полягало у прийманні гормону росту дванадцятьма чоловіками віком від 61 до 81 року. Всіх піддослідних об`єднувало те, що у них не вироблявся гормон росту. Це визначили за рівнем інсуліноподібного фактора росту, який виробляється гормоном росту в печінці та інших тканинах. Після шести місяців лікування введенням ін’єкцій гормону росту, учасники експерименту відчули зміни в організмі, який омолодився на 20 років. М’язи збільшились на 10% з одночасним зменшенням жирових відкладень на 15%, при цьому спостерігались психологічні та зовнішні зміни. Усі учасники стали енергійнішими, в одного з чоловіків відновився природній колір волосся, а в іншого майже зникли вікові зморшки. Здавалося, що наука винайшла «еліксир молодості», та все-таки певні факти суперечать цій теорії. Багато медичних теорій стверджує, що цілком нормальним є вікове зниження вироблення тестостерону. Тому додатково вводити гормони естрогену, тестостерону та гормони росту неприродно, адже хоча вони життєво важливі на стадії росту організму, але можуть зашкодити в період старіння. Найсуттєвішим аргументом проти штучного введення гормону росту є те, що він може провокувати розростання ракових пухлин, навіть тих, які ще не проявились, але при введені гормону активізуються. Тому потрібно зважати на усі застереження перед тим, як омолоджувати свій організм.

За даними німецької газети Die Welt, вчені з американського Університету Індіани зробили висновки, що смак пива викликає викид в головний мозок гормон задоволення допамін. Саме цей гормон виявився відповідальним за формування різноманітних маній. «Це перший із експериментів, який засвідчує, що активність гормону в центрах задоволення викликана саме смаком спиртного напою, а не ефектом сп’яніння», – каже керівник експерименту Девід Керекен. Дослідження полягало у тому, що сканували головний мозок 49 чоловіків після того, як вони випивали пиво, а також після того, як вони вживали енергетичний напій. Аналіз результатів підтвердив, що після вживання пива виділяється більше допаміну, незважаючи на те, що піддослідні ствердили, що смак енергетику їм був приємніший.

З цих даних стає зрозуміло, що дія гормонів може бути різноманітною, адже вони можуть як зробити життя яскравим, так і погубити його. Тому потрібно берегти себе, щоб гормони не змогли негативно вплинути на організм та в розумних межах стимулювати їх викидання.

Тетяна Федчук

Усі батьки без винятку мріють про чемних, слухняних та розумних дітей. Звідки ж тоді беруться вередливі й неслухняні чада? Відкриємо вам секрет: насправді неслухняних дітей просто не існує. Неслухняні ‒ це ті діти, батьки яких припускаються помилок у вихованні. Діти ‒ це віддзеркалення батьків. «Хочеш дізнатися про батьків ‒ подивися на їх дитину» ‒  каже народна мудрість. Подорослішавши, дитина природно відтворить поводження і стиль життя батьків. Тобто відбудеться соціальне наслідування стилю дій, поведінки та спілкування. І вже далі своїх дітейвиховуватимуть так, як колись виховувалися самі.

Тому психологи й стверджують: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе. Адже діти неймовірно спостережливі. Щодня вони вловлюють поведінку, інтонації, реакції дорослих, а потім їх копіюють. А батьки, зайняті роботою, домашнім побутом, вирішенням нагальних життєвих проблем, цього деколи не помічають.

Ви тільки уявіть: саме у ранньому дитинстві, до п’яти років, у наших чад закладається вміння взаємодіяти зі світом. Як? Через взаємодію з батьками.  Спробуйте поспостерігати за своєю дитиною ‒ і ви помітите: діти часто не слухають того, що ми говоримо, натомість запам’ятовують усе з того, що ми робимо. Наприклад, мама, ведучи сина вранці у дитячий садок, вчить маленького Петрика, що не можна переходити дорогу на червоне світло. Бо тоді по дорозі їдуть машини, це небезпечно. Потрібно чекати, поки засвітиться зелене. А тут раптом горить червоне і машин немає. Мама скоренько перебігає дорогу, пояснюючи при цьому, що так робити не можна, але було безпечно. Думаєте, Петрик послухав і запам’ятав пояснення матері? Якби ж то! Дитина запам’ятала дію, яку виконала мама. І жодне пояснення не вбереже Петрика від того, що не можна переходити вулицю на червоне світло. Лише особистий приклад мами.

Діти запам’ятовують усе! І якщо не повторять вашої поведінки чи слів одразу, будьте певні: у відповідний момент  «видадуть» на-гора все те, що їм так сподобалося. При цьому не задумуючись і не звертаючи уваги на те, добра ця поведінка чи погана.

Поки діти не навчаться контролювати та оцінювати власну поведінку, вони не зможуть маскувати неприємні ознаки батьківської поведінки і ті проявлятимуться в чистому вигляді.

Батьків зазвичай обурюють подібні моменти в поведінці дітлахів, особливо в людних місцях. Деколи трапляються ситуації, як у відомому анекдоті: Мати з сином гуляють на вулиці і зустрічають знайомого приятеля родини. Мама  каже Васильку:

‒ Синку, привітайся з дядьком Іваном!

Василько:

‒ Доброго дня!

Мати:

‒ Ні, синку, по-хорошому, як твій тато.

Василько знімає з себе кепку, кидає її на землю і кричить на всю вулицю: йой, чорт забирай, кого я бачу!

Маленький Василько запам’ятав, що «по-хорошому» вітання звучить так, як це робить батько.

Або ж ще одна майже анекдотична ситуація. Є сусідка, пані Галя, спілкування з якою батьки не дуже люблять й, думаючи, що чотирирічний Іванко нічого не розуміє з дорослих розмов, обговорюють її між собою. І ось, коли жінка завітала в гості до родини, Іванко каже: ‒ А ви знову всі наші канапки з’їсте, як минулого разу?

Негарна ситуація, чи не так? Батькам соромно за поведінку сина. Сусідка називає хлопця невихованим, а Іванко не розуміє, що не так і чому його засуджують і, не дай Боже, покарають. Адже він справді чув фразу про канапки від батьків.

Звідси висновок: ніколи при дітях не обговорюйте інших людей. І, боронь Боже, вживати лайливі слова. Також після подібної до описаної ситуації не можна дитину карати: вона ні в чому не винна. В нашому випадку чотирирічний Іванко реакції дорослих на свої слова не зрозуміє. Натомість він зрозуміє і запам’ятає, що висловлювати власну думку ‒ неприємно і погано. За це можуть покарати. Іванко ризикує вирости невпевненим і боязким хлопцем, чоловіком із відчуттям провини, який страждатиме різного роду залежностями. І провина за це покладатиметься виключно на батьків, які нерівною поведінкою, невмінням вчасно пояснити виховують собі того, хто може осоромити їх не лише перед сусідкою, а й у колі друзів та родичів.

Саме батьки дають дитині модель програми, за якою ті житимуть. Якщо ви відчуваєте одне, а говорите інше, то виховуєте нечесність і невпевненість. Якщо когось критикуєте, дитина дзеркально відображає це й може почати критикувати вас. Якщо не поважаєте власну дитину, та не рахуватиметься з вами. Якщо дитині погрожуєте чи її обманюєте, то вона робитиме те саме. Батьки, пам’ятайте: те, що вам не подобається або дратує в поведінці дитини, відображає вашу власну поведінку.

На жаль, іноді тато з мамою не зізнаються собі в тому, що деколи їх поведінка далека від ідеальної. Однак, побачивши ці якості у дитині, невимовно обурюються. Як приклад, наведемо таку ситуацію. Батько в сім’ї працює допізна і, відповідно у вихідний день хоче відпочити. Довго спить або ж півдня проводить із газетою біля телевізора. Адже він це заслужив. Просто відпочити! Він заробляє гроші, забезпечує гідне життя родини. Він вважає себе успішним чоловіком і сім’янином.

А як цю ситуацію бачить маленький Олесь? Тата ніколи немає вдома ‒ раз. Тато весь час біля телевізора і нічого не робить або спить ‒ два. Тато зі мною не бавиться. Він для мене не авторитет. Його можна не слухати ‒ три. І якщо при всьому цьому між сином і татом немає спілкування і спільно проведеного часу, дитина знає: роль батька і голови родини ‒ це лежання на канапі. Ось із якою установкою на життя ризикує вирости дитина. Адже скільки би батько потім не пояснював сину роль чоловіка у родині, той засвоїть побачене.

Тут хочеться пригадати мудрі слова психолога Юлії Гіппенрейтер, що в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» стверджує: дитина, що позбавлена постійного мовного контакту з батьками, погано розвивається не лише психічно, але й фізично. Вона відстає в рості, худне. Ба, більше ‒ може втратити інтерес до життя, пізнання нового, мотивацію до дії та прагнення вирішити проблему.

Ось приклад. Ромчик звертається до мами: «Мамо, а де мій новий трансформер?» Мама в цей час готує обід і їй не до прохання сина. Тому відповідає:  «Не знаю!» ‒  «Мамо, давай його пошукаємо!» ‒ «Я не зможу його знайти, Петрику. Не заважай мені зараз».

Маму можна зрозуміти. А що чує син? А те, що «Мама не зможе знайти мого трансформера. А я тим більше не знайду. Мама зі мною навіть говорити не хоче». Отак лише однією фразою в дитині можна «вбити» будь-яку мотивацію до дії. Чому б мамі не відповісти по-іншому: «Ромчику, я зараз закінчу готувати обід і допоможу тобі знайти іграшку. Адже вдвох ми швидко її відшукаємо!» Тоді мама чує сина. Відкрита до спілкування з ним, поважає його прохання. Так маленький Ромчик ростиме впевненим у власних силах хлопцем. Поважатиме і слухатиме маму, адже та реагує на його прохання. І засвоїть: аби чогось досягти, деколи потрібно й почекати.

Вплив поведінки найближчих родичів на дитину є не меншим, ніж батьків. Уже в дитячому садочку за особливостями поведінки можна легко вирізнити тих, хто виховуються лише бабусями й дідусями. Такі малюки обережні в діях, майже не бавляться в активні ігри і висловлюються мудрими життєвими фразами. Чому? А тому що старенькі просто не встигають за активною, рухливою дитиною. І, відповідно, хоча і несвідомо, «вішають» на неї власну сповільнену модель пізнання світу. Тим самим позбавляючи малюка отримати такий необхідний життєвий досвід. Тоді забороняється надто активно поводитися на дитячому майданчику. Не дозволяється з’їхати з високої гірки або сильно розкачатися на гойдалці. Відійти від бабусі більше ніж на п’ять метрів. Деколи все це пояснюється страхом бабусі й дідуся за онуків. ‒ «Ось прийдуть батьки з роботи, тоді біля них погойдаєшся, пробіжиш, проїдешся…» Деякі діти реагують на таке агресивно, вередують. І знову чують, що вони проблемні і невиховані.

Через постійні заборони та обмеження дитина ризикує вирости занудною, безініціативною, безвідповідальною й боязкою особою, яка, в свою чергу, вже своїм дітям заборонятиме активне життя. Тож, якщо вашу вихованням займаються  бабуся з дідусем, прийшовши з роботи, приділіть годину дитині. Дозвольте їй з’їхати з гірки, покачайте на гойдалці, врешті-решт проїдьтеся разом на велосипеді. Так дитина виросте упевненою в тому, що, по-перше, рідні бабуся і дідусь дотримують слово й, по-друге, поважають її бажання. Відтак, дитина поважатиме їх. Адже найкращим способом навчити поважати ваші бажання і дії ‒ навчитися поважати бажання та дії самому. Взаємна повага є основою дружної родини.

Отже, не виховуйте дитину. Виховуйте себе біля дитини. Адже, щоб змінити когось, потрібно змінюватися самому. Почніть слідкувати за собою, власним розкладом дня, настроєм, поведінкою за обідом, відпочинком у вихідні, якщо бажаєте бачити свою дитину усміхненою, розважливою та слухняною. Спокійні,  впевнені у собі батьки випромінюють позитив, а дитині стають прикладом для наслідування. Кожного дня пам’ятайте, що ви приклад для наслідування навіть тоді, коли вранці чистите зуби.

А непослух та погану поведінку сприймайте як інформацію для роздумів. Дитина своєю поведінкою завжди про щось «говорить» батькам. Можливо, доводить свою правоту, а можливо, демонструє брак спілкування з вами. І маленький Петрик, можливо, мимоволі впустив увечері на підлогу з рук горнятко з молоком, бо задумався про те, що мама так давно не читала йому казки на ніч.

І наостанок така порада: поспостерігайте за своєю дитиною. Її емоції та поведінка підкажуть, що саме у ваших діях спонукає малюка бути невихованим або неслухняним. А також ви побачите, що саме варто змінити у собі.

Оксана Мокрієнко

Як Вам пропозиція заробити один мільйон за рік?
Причому так, що валюта не має жодного значення, а все залежить тільки від вас!

Відкрию вам одну величезну таємницю, а радше навіть цілих три, бо переконаний, що ця тема стосується великої кількості людей, які читатимуть цю статтю. Адже заробити один мільйон, та ще й за один рік – це неабияка мотивуюча ціль! Те, що досі здавалося нереальним може стати цілком досяжним технічним завданням. Одразу зауважу, що не всім підійдуть одразу три способи, тож рекомендую обрати той, який найбільше відповідає вашим внутрішнім прагненням.

Спосіб перший – НАДМОТИВАЦІЯ. Він потребує дуже чіткої і однозначної відповіді на запитання: «Для чого мені цей мільйон?». Такої, що вранці скидає з ліжка, а протягом дня дає енергію робити те, про що інші навіть бояться подумати. Його математична основа дуже проста: щоб заробити мільйон гривень за один рік необхідно розділити 1000 000 на 365, тобто на кількість днів у році (відпочинок відкладемо на один рік, зрештою, ми ж досягаємо своєї надмотивуючої цілі?).

На одному моєму фінансовому тренінгу одна з учасниць розповіла про свого дядька з Польщі, який користуючись принципом «dwa lata bez lata, a potem całe zycie yak lato» (гра слів: два роки без літньої відпустки, а потім все життя, наче літні канікули) неймовірними зусиллями створив за рік декілька бізнесів і наполегливо попрацювавши, забезпечив собі подальше безбідне існування. Тут, як і в будь-якій справі, важлива внутрішня мотивація, відповідь на запитання «ДЛЯ ЧОГО»? Зрештою, як на мене, «ціна питання» того варта.
Поділімо тепер суму, яку отримали в результаті, 2740 грн. (або доларів, євро чи юанів) на 10: по-перше, тому що, вона добре ділиться, а по-друге, бо саме стільки годин у добі ми цілком спокійно можемо виділити на свій мотивуючий проект. Я свідомо відходжу від усталеного 8-годинного робочого дня, оскільки це не орієнтир. Людина, яка направду чогось хоче, може виділити більше часу зі своїх 24 годин, але жодна сила не може змусити людину працювати фіксований робочий день, якщо всередині неї немає великого й сильного бажання і потреби змін на краще. У такий спосіб ми отримаємо 274 гривні за годину. Отже, щоб заробити один мільйон гривень за рік, необхідно щодня витрачати на свою роботу щонайменше 10 годин і при цьому заробляти 274 гривні щогодини. Ось так все просто!
Після таких слів зазвичай виникають такі запитання:
– А в яких галузях в Україні платять такі гроші?
– А де стільки можна заробити?
– А хіба середньостатистична українська зарплата не становить стільки-то?
– Чим мені займатись, щоб стільки отримувати?
– Скажіть, що мені робити за таку суму і я це робитиму!?
Такі запитання – це пастка нашого мислення: ніхто не платитиме вам стільки грошей, якщо ви самі собі не готові їх дозволити, тобто, якщо ваша внутрішня місткість не дозволятиме їх прийняти! Неможливо влити відро води у склянку, бо весь надлишок виллється на підлогу. А люди чимось схожі на ємності: той, хто бачить і готовий прийняти можливостей на цілу ванну – отримує від Всесвіту саме стільки, а хто має лише горнятко – отримує лише в нього. Всесвіт – це світовий океан, йому аніскілечки не шкода для вас навіть цілого моря, інша річ, чи зможете ви його вмістити. Майже неможливо заробити такі гроші, якщо очікуватимемо, що хтось скаже нам, що робити, бо такі суми платять лише за власну ініціативу, проактивність (я сам вирішую, що мені зробити), за власну послідовність і наполегливість (я буду невтомно шукати і розвиватися, доки не знайду себе), за наявність процесу, який приносить задоволення (я знаю, чим я хочу займатись 168 годин на тиждень і я займаюсь саме цим), а також за відповіді на сокровенне запитання про причини (чому саме я повинен отримувати саме стільки?). Маючи таких чотири показники, ми наче отримуємо крісло на чотирьох міцних ніжках. На ньому можна не лише сидіти, а й при потребі встати на нього, щоб роздивитися можливості з висоти. Натомість погодьтесь, на кріслі з підпиляною ніжкою довго не всидиш. Доки ви чекаєте на доброго господаря, який милостиво організує ваш час, доти не варто очікувати на вагомі результати. Доки ви орієнтуєтесь на тарифні сітки, середні зарплати, прибуткові та неприбуткові галузі, доти ви, наче корабель, який маючи потужність зробити навколосвітню мандрівку кинув якір (якщо не застряг) на мілководді. Такі суми ви отримуєте не за те, що орієнтуєтесь на аморфний натовп, а за те, що вибираєте власну вузьку стежину, набираєтесь терпіння і бажання і йдете нею до кінця.
Зрештою, є ще один спосіб отримувати такі суми – своєрідний підхід від супротивного. Виконуючи якусь роботу, ви перепитуєте себе: «Чи зароблю я (хай навіть у перспективі за рік) таким чином 274 грн. за годину?» Як тільки розумієте, що ні, то одразу кидаєте це заняття і шукаєте нове, далі штурмуючи себе таким запитанням.
Лежу на дивані та дивлюся телевізор. Запитую себе. Відповідь заперечна. Вимикаю телевізор. Сиджу у соціальній мережі. Запитую себе. Відповідь заперечна. Виходжу з сайта. Ображаюся/сварюся/злюся на сусіда/колегу/товариша/…/погоду. Запитую себе. Відповідь заперечна. Шукаю нове заняття. Нудьгую на роботі. Запитую себе. Відповідь заперечна. Займаюся чимось іншим.

На перший погляд справді важко знайти діяльність, яка приноситиме такі гроші, але справа, як це не парадоксально, зовсім не в ній, а у вашій готовності шукати та розвиватися, не сидіти на місці та змінюватися. Бо не місце робить людину кращою, а шлях.
Дехто може сказати, що якщо стільки працювати, то не залишиться часу на сім’ю, спілкування з коханою людиною і дітьми. Але я пропоную зовсім інше: займаючись улюбленою високоефективною роботою, ви обов’язково повинні проводити час і з коханими, причому цілком можете записати його в свій актив, адже ніщо так не надихає як добрі слова коханої людини чи посмішка дитини з якою граємося? Єдине, на що ви не матимете часу – це на деструктивні стосунки: образи, таємниці, недомовленості, злість, критику, байдужість, бажання щось комусь доводити. Натомість викристалізується час на глибинне, якісне спілкування в якому немає місця НІЧОМУ ЗАЙВОМУ. Про цей принцип детальніше я пишу у книзі, присвяченій тайм-менеджменту «Створюй! Дій! Досягай!».
Шукаючи себе, людина створює свою кращу фінансову реальність, постійно розмірковуючи про ефективність і важливість часу, який вона вкладає, а не вбиває. І, можливо, навіть сама здивується, як швидко можна відсікти від свого життя все непотрібне та зосередившись на важливому, досягти фінансової незалежності.
Інколи після курсів деякі учасники розповідали, що цифра 274 снилася їм вночі, настільки часто вони думали про неї вдень. Звісно, це інша крайність, якої варто уникати, адже «модель 274» – це лише засіб, ціллю якого є власне удосконалення і збільшення своєї місткості, а також пошук улюбленого заняття, а мільйон, як не дивно, прийде сам собою, паралельно. Лише думаючи про гроші, але дармуючи і щоп’ять хвилин змінюючи діяльність свої наміри, ми ризикуємо так і не знайти того заняття, яке окрім доходу, приноситиме нам ще й насолоду й радість від самої дії.
Такий спосіб заробити мільйон за рік підходить близько одному відсотку людей, насправді потрібно мати непереборне бажання, якусь глибинну незадоволену потребу. Інколи можливість заробити такі гроші людина отримує разом з життєво важливою проблемою, яку необхідно вирішити. Хоча, звісно, краще себе налаштовувати на такий заробіток тоді, коли все гаразд, а не від «крайньої нужди». Та якщо вам не підходить цей спосіб, то можна використати другий під назвою: ТЕРПЛЯЧІСТЬ.
Математична складова цього способу, на відміну від психологічної, теж вкрай проста. Будемо вважати, що середній відсоток по банківському депозиту на наступні 20 років становитиме 12% (1% на місяць) і відкладатимемо щомісяця 1010 грн. Таким чином через 20 років ми накопичимо мільйон і досягнемо цілі.
Хвилинку! Але ж ми мали заробити мільйон впродовж року! І тут розпочинається найцікавіше – психологічне підґрунтя цього способу. Як це не дивно, але відкладаючи таким способом, в кінці року ви вже матимете мільйон, тільки забрати його зможете через 20 років. І не шукайте у цих словах фінансової моделі з підручника, тут її немає. Так само, як і живемо ми не за підручниками, а залежно від ситуацій – багатогранно. Тому краще зрозумійте, відчуйте цю модель серцем. Це наче лист чи бандероль, яку вам відправили. Лист вже написаний, його вже не змінити, його точно отримає адресат, він ВЖЕ Є. Залишилось його отримати, але це можна зробити лише тоді, коли він прийде, коли настане час. Або, скажімо, камінець впав у води Чорного моря чи метелик змахнув крильцями у Сіднеї і справжній ураган вже відбувається над Лос-Анджелесом, тільки мешканці міста ще про це не знають, вони довідаються про нього пізніше. Людина образила іншу (запізнилась на зустріч, подумала про когось із зневагою) і вже створила таку саму ситуацію у своєму житті. Потім обов’язково хтось образить її, запізниться на зустріч або зневажливо про неї подумає. Відповідна думка, слово чи дія вже існують, тільки сама людина ще про це не знає. Багато речей/станів/взаємин у своєму житті ми вже створили, не усвідомлюючи, і тепер залишається лише чекати, коли вони безповоротно відбудуться. Так, жереб вже кинуто, рубікон перейдено, троянці спалили кораблі, Ганді вже прийшов у Данді, а Анничка розлила олію. Подія вже відбулася, нам залишилося лише почекати, доки ми почуємо про неї.
Це стосується і нашого мільйону, адже завдяки нашій терплячості, готовності відкладати, відмовляти собі зараз, щоб отримати потім, бути готовим споживати менше, щоб створювати більше, ми вже за рік часу створили собі мільйон. Залишилось лише забрати його.
І нехай економісти думають про інфляцію, нехай прискіпливі нероби вираховують, чи середня процентна ставка за останні 20 років становила 18% чи 17,22%, нехай псевдо-стратеги імітують бурхливу діяльність, аналізуючи планові показники зростання світового ВВП і зміни тарифних сіток разом з середніми зарплатами, – до вашого мільйона це не має ніякого стосунку! Нам з вами потрібно набратися терпіння і готовності відкладати, удосконалювати себе, працювати з власними ставленнями і упередженнями, щоб зробити себе іншими, кращими, займаючись тим, що приносить задоволення і самореалізацію, а водночас ще й мільйон, який знову ж таки дається паралельно, а не як самоціль.
Такий спосіб потребує певної родинної моделі та відповідального ставлення до свого майбутнього, адже протягом життя кожен з нас буває мільйонером. Через наші руки проходять мільйони, річ лише в тім, скільки нам залишається. Зовсім не обов’язково багато заробляти, головне – тренувати власну довготермінову терплячість. Такий спосіб підходить приблизно п’яти відсоткам людей – це вже трохи більше, ніж у попередньому випадку, однак він все-таки потребує затрат часу, зусиль і роботи над собою.
Тому я пропоную ще один спосіб, який використовує більшість багатих людей. Він набагато простіший, дієвіший та швидший, адже не потребує особливих зусиль, дає змогу себе реалізувати і при цьому тішитись і насолоджуватись життям. Направду потрібно було б поставити пам’ятник людині, яка його винайшла, адже це чудовий спосіб, який відкриває шлях до багатства майже кожному, хто хоче його досягти. Причому достатньо навіть просто хотіти: можна лежати та хотіти або сидіти та хотіти. Непотрібно навіть виконувати рутинну роботу, не обов’язково займатись саморозвитком, можна залишатись навіть на теперішній вашій роботі. Реалізуючи цей спосіб, ви матимете безліч вільного часу для спілкуватися з друзями, сидіння у соціальних мережах чи перегляду телевізора.
Як це не дивно, але в такий спосіб навіть простіше заробити мільйон, ніж виграти його в лотерею чи тоталізатор, адже там потрібно застосувати хоч якийсь математичний розрахунок і мати постійну мотивацію, а тут цього геть не потрібно, принаймні необов’язково. Він точно підійде вам, якщо ви не вподобали перші два варіанти. Я в цьому переконаний, бо знаю наскільки пожвавлюються люди, почувши про цей воістину чудодійний спосіб. Помиляються ті, хто кажуть, що не існує чарівних паличок, золотих рибок і філософських каменів. Щонайменше при можливості заробити один мільйон за рік вони точно існують. До речі, можливо ви їх знаєте під дещо іншими назвами, бо в різних країнах і містах, навіть інколи в одному домі цей спосіб ті, хто про нього знають називають по-різному. Та це нормально, ми ж усі різні, важливіше те, що він дає нам змогу залишатися такими, якими ми є, зі своїм поточним світоглядом, не потребує багато часу та зусиль, а також не вимагає системної і важкої роботи над собою. І я хочу розповісти вам про нього вже на наступній сторінці….

Або краще вже завтра…

А, можливо, краще вже післязавтра, бо сьогодні є багато важливіших справ: потрібно на когось образитися, із кимось посперечатися, подивитись телевізор, поміркувати, якою поганою є наша країна і чому нам не дають в ній жити так, як ми хочемо. Не забути «незлим, тихим» пом’янути героїчні часи або просто побавитись в комп’ютерну забавку. Треба ще пояснити собі, чому зараз не варто реалізовувати свою ідею (ще зарано, її можуть перехопити конкуренти), а ще знайти тридцять сім причин того, чому інші люди заважають нам стати багатими. Зрештою, цей спосіб так і називається «ЗАВТРА» (відомий також під іншими назвами (потім; ще не час; не ті обставини; погана ідея; в мене не такий характер; я б міг, але…; просто «але»; іншим разом; якби; колись; можливо; я не знаю, чи варто; я ще подумаю; це не підходить під мій психотип; а що, якщо…). Можливо, і ви знаєте інші його імена, бо їх справді безліч. Так само, як для здоров’я існує одна назва, а для хвороб – тисячі, так само для того, щоб щось зробити є одна назва – беру та роблю, а для відмовок і пояснень вигадали незліченну кількість. Справа не у назвах, а у нашій готовності що-небудь робити та змінюватись. Якщо ми беремо відповідальність за своє життя, то досягаємо свого мільйона (чи іншої потрібної суми) в перший або другий спосіб, а якщо ні, то хочемо досягнути і дуже намагаємось це зробити в третій спосіб: ганяємось за птахом щастя, замість того, щоб наполегливо та дієво зайнятися тим, що вам до душі і що змінює нас на краще.
Як у природі, так і в способі заробітку мільйона немає однозначного способу, а швидше існує суміш перших двох підходів. Маючи надихаючу ціль, ми стаємо мільйонерами довше, ніж за рік, проте набагато швидше, ніж за п’ять. Вкладаючи час у терплячість і послідовність, ми відкладаємо й отримуємо звістку про накопичений мільйон чи не вдвічі швидше, ніж за двадцять років. Вибір завжди залишається за вами, важливо тільки зробити його СЬОГОДНІ та взяти за нього власну 100%-у відповідальність.

На завершення  ще раз наголошу на важливості відкладання, тобто відмовляння собі від можливості витратити частину того, що ми отримали цього місяця. На жаль, люди здебільшого через відсутність знань чи успішних фінансових стратегій у родині схожі на автомобіль, в бензобак якого заливають певну кількість літрів бензину, а він чомусь рухається по колу, тобто за місяць споживає все, що заробив. Шкода, що це позиція більшості, адже вона призводить до бідності. Постійне позичання, як не фінансове, то емоційне, веде до того, що людина живе на те, що їй перепадає. Але ж можна сформувати власне фінансове благополуччя незалежно від обставин.
Давайте порівняємо два способи заробляння на прожиття. Перший – це мисливство, коли ми виходимо в ліс з надією, що нам вистачить сили та здоров’я на те, щоб вполювати дичину на вечерю і сім’я не залишиться голодною. Ми сподіваємося, що зброя не підведе та, перебуваючи у постійній тривозі, бігаємо по лісі, доки стане «ніг», бо «вовка ноги годують», а вони з віком не стають сильнішими. Альтернативою є утримання ферми: ви щоранку встаєте і займаєтесь запланованими справами, без несподіванок, пристосовуючись до обставин. Звісно, варто любити те, чим займаєшся, проте другий спосіб набагато надійніший в контексті довготермінового забезпечення себе та свого потомства. То який спосіб обираєте ви?

Будь-який тваринний інстинкт – це вроджені, закріпленні генетично можливості та форми поведінки тварин, що виконуються з метою отримання корисного результату для забезпечення життя особи чи групи осіб. Для стабільного, повноцінного життя тварин найважливішими є інстинкти: добування їжі, розмноження, захисний, самозбереження, міграційний та материнський. Всі ці вроджені форми поведінки тварини отримують від матері чи старших осіб. Все ж деякі інстинкти передаються генетично і закладені «у крові». До прикладу, коли собака хворіє, то їсть лікувальну траву, хоча він і міг не спостерігати подібної поведінки у своєї матері. У деяких видів птахів, таких як зозуля, молоді особи відлітають у теплі краї першими, а дорослі птахи після них. В даному випадку цей інстинкт також вроджений і проявляється без попередньої підготовки. До даного ряду відноситься і материнський інстинкт, адже він один із найважливіших.

Материнський інстинкт, який притаманний не лише людям, а й тваринам, не має нічого спільного з відчуттям відповідальності та добротою.

Передбачлива природа нагородила цим інстинктом усю жіночу частину заради виживання дитинчат до того часу, поки ті не зможуть піклуватися про себе та добувати їжу самостійно. Про те, як люди піклуються про немовлят, відомо багато, а про тварин – зовсім трішки, тому дізнаємось, яка вона, тваринна любов.

У дикій природі до народження потомства тварини розпочинають готуватися заздалегідь. До прикладу, так чинять самки полярного ведмедя: кожної зими вони виривають барлогу, де народжують потомство. До пологів  дотримуються особливої дієти: передбачливі тварини харчуються тюленячим жиром, щоб набрати масу в 200 кілограмів. Тільки після цього ведмедиці вагітніють. Причому нібито надлишкова вага абсолютно не зайва, адже, народивши зазвичай двох ведмежат, вісім місяців їх годують корисним, жирним молоком.

Найтурботливішими мамами вважаються самки орангутанга, що турбуються про своїх потомків близько 10 років, адже у середньому народжують одне дитинча раз на 8-10 років. За цей період часу молодих тварин навчають усьому необхідному: добувати їжу, будувати місце прожиття, берегтися від дощу, а ще відрізняти їстівну траву від отруйної. Кожного дня мама робить нове гніздо, де спить із дитиною обійнявшись. За все життя самка-орангутанг будує до 30 тисяч таких «будинків». Тільки людина доглядає за своєю дитиною довше.

Ще однією турботливою мамою є самка дикої свині.  Лісники за допомогою спостережень дослідили підготовку до материнства та піклування про малят. Перед народженням вагітна самка покидає своє стадо та ховається за розлогими кущами. Вона ретельно досліджує територію, принюхуючись до чужих слідів, бруньок на рослинах, стовбурів дерев та кущів, при цьому глибоко втягуючи повітря, щоб швидко зреагувати на можливу небезпеку. Коли самка знайшла потрібне місце, вона розпочинає носом відкидати гілля на боки, вириваючи яму, на дно якої кладе викорінені паростки, гілки кущів та листя; так її гніздо стає більше ніж два метри у довжину та півтора метри в ширину. Після народження потомства самка не покидає місце народження добу, годуючи малюків кожних 3-4 години, в наступні дні відлучається від них на кілька годин, щоб поживитися. Дика свиня – віддана мати, адже у разі нападу на дітей якоїсь дикої тварини  кидається на неї без роздумів, а поросята у цей час розбігаються у різні сторони. Через певний період часу, коли дітки вже окріпнуть, розпочинається школа життя: вони ходять за мамою та навчаються від неї усього необхідного, аби не загинути у дикому світі. Самка дикої свині у звичайний час спокійна, але коли стає матір’ю, то її світ змінюється і вона перетворюється на агресивну та войовничу, тому краще у цей період на неї не натрапляти.

Ріст дорослого кенгуру може перевищувати два метри, і тому важко уявити, що кенгурята народжуються крихітними. Новонароджене маля має вагу близько одного грама, а за довжиною не перевищує 2,5 сантиметри, і це за розміром швидше не малюк, а ембріон. Кенгуреня з’являється на світ через місяць після зачаття голим, сліпим та глухим, чіпляючись у сумці за шерсть матері гострими кігтями. Самостійним дитинча стає у віці одного року, але навіть тоді мама готова прийти на допомогу. Мама кенгуру дуже турботлива і здатна виробляти залежно від віку дитини чотири види молока.

Материнський інстинкт у собак ‒ це складна поведінка, зумовлена турботою про потомство. Здебільшого інстинкт проявляється на останніх термінах вагітності, а особливо після пологів. Головна роль у захисті потомства належить матері, адже при загрозі зі спокійної вона стає нестримною та злою. Саме це забезпечує надійне вирощування та збереження приплоду. Мати створює собаченяті своєрідний мікроклімат, обігріваючи теплом (температура становить близько 30 градусів). Новонароджених цуценят мати ретельно облизує, особливо область грудей та голови, адже при народженні саме ці ділянки тіла можуть травмуватися. Активний масаж при облизуванні сприяє нормальному кровообігу. Цей процес повторюється кілька разів на день. Собаки – дбайливі матері, адже слідкують за гігієною дитинчати та проявляють турботу тривалий період часу. Та у деяких осіб після народження потомства відбуваються психічні розлади – післяродові психози, і тоді потрібна допомога ветеринара. Такі «погані матері» недостатньо проявляють турботу про потомство: не повністю перегризають пуповину, погано вилизують, не слідкують за температурою тіла дитинчати, намагаючись втекти від нього подалі. При детальному вивченні такого розладу інстинкту вчені дійшли висновку: найчастіше подібні зміни спостерігаються в особин, що росли без матері або ж були занадто рано позбавлені її опіки. У сучасний час такі відхилення у собак стаються усе частіше. Матері не відчувають прив’язаності до дитини і навіть поводяться агресивно, не можуть знайти місце для народження і у результаті дитинча помирає. Якщо ж щеня вижило, то матір може відмовитися його годувати, і саме у цій ситуації нереально обійтися без втручання людини. Та найжахливішим є прояв канібалізму, який найчастіше спостерігається у недосвідчених мам, адже вони неправильно перегризають пуповину, пошкоджуючи живіт щеняті, і, не розуміючи, що відбувається, намагаються ще раз її перекусити і з’їсти, тому в новонародженого шансів на життя практично не залишається. При перших пологах такі випадки трапляються дуже часто. Та все ж переважна більшість народжень супроводжується неймовірною ніжністю та турботою про своїх малюків.

Найбільш невдячними дітьми є павуки Amaurobius ferox. Самка цього виду за один раз відкладає близько ста яєць, причому половина з’являється на світ. Новонароджені павуки з’їдають яйця, з яких не вилупилося потомство, а потім і свою матір. І найдивніше, що самка не лише не перешкоджає такому процесу, а добровільно на нього погоджується. Самопожертва рятує життя молодому потомству, адже це його перше живлення.

Найкраще пильнує новонароджене маля самка дельфіна-косатки. Причиною постійного нагляду є те, що дитинча не може заснути впродовж місяця після свого народження. Тому матір разом із немовлям дотримується такого графіку, щоб зуміти вберегти його від небезпек, які очікують повсюди.

Та найдивніше дітонародження відбувається у морських коників, адже роль матері виконує самець. Самка відкладає ікру в сумку самця, і він протягом трьох місяців турбується й виношує потомство. Після появи дітей на світ турбуватися про них продовжує батько, адже ті не покидають сумки і навіть у дорослому віці часто ховаються там від ворогів. У матері ж інстинкт піклування за дітьми не прокидається.

Турбота кожної матері вирізняється чимось особливим, але мета в усіх одна – благополуччя потомства. І заради цього самки готові навіть віддати своє життя, лиш би діти жили у безпеці. Материнство – найвідданіша та найбільш невдячна «професія», яка тільки існує у світі, але радість та емоційність від неї варта численних жертв.

Автор: Тетяна Федчук (журналістка, дослідниця рубрики “Зоопсихологія”)

Про час і про гроші

Час ‒ дуже цінний ресурс. Набагато цінніший за гроші. Чому? А тому що, на відміну від часу, гроші можна заробити, накопичити, втратити і знову заробити. А ось час – це такий ресурс, який неможливо накопичити, повернути чи відновити. Час не обміняєш на гроші. Натомість завдяки наявності часу гроші можна привабити до себе. Тобто силу часу можна використати для творення, яке притягує гроші. І зробити це доволі просто.

Варто лише навчитися використовувати час ефективно. Кожен із нас у своєму розпорядженні має 24 години, але різні люди за ці години досягають різних результатів. Чому так відбувається?

А тому, що дехто витрачає час на ті справи, які не забезпечують задоволення, на роботу, яка не дає прибутку, хтось виконує прохання друзів, забуваючи про власні питання чи їх відкладаючи. Багато хто має великі цілі, але зовсім не виділяє часу на їх досягнення. А як справи у вас? Подивіться збоку на своє життя. Як ви використовуєте найбільш цінний ресурс? Чи ваша мета, чи бодай план, сьогодні наблизилися хоча б на крок?

Так, природа подарувала нам усім однакову кількість часу, чого не скажеш про гроші. Тут вже кому як таланить. Точніше, таланить тому, хто не втрачає часу дарма.

«Час ‒ це гроші», «Час, який ви маєте, ‒ це гроші, яких ви не маєте».

Зізнаюся: колись я, як, можливо, дехто з вас, не до кінця розуміла зміст цієї фрази. Гроші ми заробляємо на роботі, а вдома відпочиваємо. Але який це відпочинок? Наприклад, можна цілий день пролежати на дивані перед телевізором, а можна встати і заробити гроші. Та хоча б, наприклад, почистити шафу від непотрібних речей і продати їх на барахолці. Це звісно, найпростіший приклад, але все велике починається з простого.

Запам’ятайте: ми самі і ніхто інший відповідаємо за розподілення такого цінного ресурсу, як час. Головне ‒ визначитися, КУДИ ви вкладатимете цей ресурс.

Про дві групи і план

І тут потрібно розуміти різницю між «працювати» і «заробляти». Іншими словами, всіх нас умовно можна поділити на дві групи. Тих, хто продає свій час за гроші, і тих, хто його купує.

У першому випадку ви працюєте на працедавця і віддаєте (тобто продаєте) йому свій час в обмін на зарплату. В другому випадку ви купуєте час інших і вкладаєте його у справу, яка притягує гроші.

Саме тайм-менеджмент або, іншими словами, наявність чіткого плану, дозволяє другій групі людей через купівлю часу інших вивільнити свій час для створення (заробляння) чогось більшого.

Наприклад, власник сайту за $200 зарплати на місяць купує час працівника, який наповнює сайт контентом. За місяць сайт забезпечив прибуток у розмірі $1000.  $200 власник сайту заплатив за куплений час, а заробив $800.

Але не варто думати, що ці $800 власнику просто впали з неба. Тут не обійшлося без продуманої стратегії, плану, щоденного контролю і правильного використання часу, тобто власного методу тайм-менеджменту. Адже власником керує мотивація, він втілює у життя цікаву власну ідею і, вивільнивши частину свого часу купівлею часу іншої людини, спрямовує його на розвиток. В результаті розумного обміну (читай: використання часу) він заробив (читай: притягнув гроші).

Пріоритетом для власника сайту виступало, КУДИ інвестувати свій час. Він мав ціль і спрямував свій час на її досягнення.

Якщо вам немає КУДИ інвестувати свій час, навіщо вам його економити? Варто задуматися, що вам більше до душі: продавати свій час чи купувати його в когось іншого, а власний вивільнити для творення?

«Час не любить, коли його витрачають даремно», ‒ казав Генрі Форд. «Час ‒ це гроші», ‒ переконував Бенджамін Франклін. Раджу всім запам’ятати такі фрази. Але як навчитися розподіляти свій час так, щоб вистачало і на роботу, і на сім’ю, і на відпочинок, і ще й на творення? Адже побутові клопоти й соціального життя ніхто не відміняв. Спробуємо розібратися.

Для початку потрібно визначитися, скільки саме вам потрібно часу для себе, родини, друзів, хобі, роботи, яка забезпечує певний прибуток. В залежності від цього розставляються пріоритети.

Про 8-8-8

У будь-якій бізнес-школі або на тренінгу не раз згадують про правило трьох вісімок. Це правило ще у XVII столітті сформулював знаменитий педагог Ян Коменський. Воно звучить так: вісім годин потрібно відводити роботі, вісім ‒ на сон, вісім ‒ для культурного проведення часу.

Це правило добре придатне до тайм-менеджменту, адже використовується у ньому. Бо ж кожну вісімку за бажанням можна розділити на підгрупи. Наприклад, у «відпочинок» можна включити час догляду за собою або прогулянку. У «роботу» ‒ зустріч із колегами, майбутніми діловими партнерами. Що для вас є відпочинком, а що роботою, вирішуєте самі. Наприклад, для когось спланувати наступний день ‒ це робота, а для когось відпочинок.

Головне ‒ дотримуватися такого поділу і не «красти» час для «роботи» у «відпочинку», у «відпочинку» для «роботи», і найголовніше ні за яких обставин і ні за що не «красти» час у «сну». Тоді ви встигатимете все і навіть більше. Життя стане цілеспрямованим та впорядкованим.

Про таємні 40%

Але як це зробити на практиці? Тут можна використати такий прийом, як 60/40.

Прийом 60/40 ‒ це принцип тайм-менеджменту, виведений експериментальним шляхом, згідно з яким при складанні плану на день 40% часу потрібно залишити вільним. Тобто 60% часу відвести на планові роботи, 20 ‒ на непередбачувані, 20% ‒ на ті, що виникнуть спонтанно або стануть супутніми.

Спробуйте спланувати власні справи на наступний тиждень. Записуйте лише ті з них, які конче потрібно буде виконати, тобто планові. Решту 40% поділіть на справи непередбачувані та супутні.

Наприклад, зверстати журнал ‒ це планова справа, заміна ілюстрації ‒ справа непередбачувана, а бажання переверстати кілька сторінок з метою вдосконалення ‒ супутня, спонтанна.

Так, якщо виникне непередбачувана справа, для неї буде час, а якщо все обійдеться, то з’явиться вільний час, який ви зможете використати або як перепочинок, або ж на вирішення наступної дрібної справи зі свого списку.

Оці 40%, які відведені для непередбачуваних справ, і є тим рятівним колом і секретом тайм-менеджменту. З ними тайм-менеджмент 60/40 працює. Саме такий поділ справ надає впевненості, що за будь-яких обставин графік справ не порушуватиметься, а ви все встигатимете.

Навчіться розставляти пріоритети, не піддавайтеся спокусі починати наступну справу, не закінчивши попередньої.

Однак реалії життя показують, що навіть і в такому ідеальному розподілені часу і справ виникають непередбачувані моменти, які виходять за рамки тих 40%. Що ж робити у такому випадку?

Варто навчитися бачити більше і ширше, радить тайм-менеджмент. У подібних випадках просто міняйте місцями «роботу» з «відпочинком» і  уніфікуйте їх. Наприклад, на роботі вирішили оновити програмне забезпечення і тому журнал, який ви планували верстати, за часом відсунувся. Поміняйте цю роботу місцем, наприклад, із відпочинком. Випийте кави, прогуляйтеся. І коли нарешті ви сядете за комп’ютер, то у свій план вкладетеся.

Навчіться перемикатися, щойно «намалюється» непередбачуваний момент. Іноді для цього достатньо просто змінити положення тіла за столом.

Про «Альпи»

Ще одним доволі дієвим у тайм-менеджменті методом, який дозволяє керувати часом і спрямовувати його туди КУДИ потрібно, є метод «Альпи». Тоді у процесі планування вам потрібно кожній справі дати часову оцінку.

Ви зорово бачите, як оцінили свої справи у часовому еквіваленті. Така часова оцінка дозволяє реально розуміти,яку справу ви сьогодні обов’язково виконаєте, яку лише частково, а за яку взагалі не візьметеся. За допомогою методу «Альпи» можна економити до чотирьох годин часу за день! Саме таке розуміння дозволяє виконати більше і без авралу. Дозволяє економити час, а вільний спрямовувати на творення чогось іншого чи то пак заробляння грошей.

Про матрицю Ейзенхауера

Для короткочасного планування часу корисною буде так звана матриця Ейзенхауера. У тайм-менеджменті вона вважається одним із найефективніших методів планування справ на день. Особливо вона корисна тим, у кого накопичилася велика кількість справ для якнайшвидшого вирішення. Крім того, що матриця Ейзенхауера допомагає розібратися зі справами, вона ще дозволяє дати лад життю.

Метод тайм-менеджменту «Матриця Ейзенхауера», названий так на честь 34-го президента США, котрий його винайшов. Дуайт Ейзенхауер (1890-1969) ‒ американський державний і військовий діяч, 34-й президент США, вирізнявся відмінними організаторськими здібностями. Винайшов і використовував для планування свого часу цю матрицю.

Згідно з матрицею Ейзенхауера всі справи, наприклад на сьогоднішній день, поділіть на чотири групи: A, B, C, D.

А: важливі і термінові справи (дуже важливі для вас справи).
В: важливі, але НЕтермінові справи (просто важливі справи).
С: термінові, але НЕважливі справи (форс-мажори).
D: НЕтермінові, і НЕважливі справи (справи, які не мають для вас ніякої користі).

Коли ви складете план, без жалю викресліть справи, які потрапили у групу D. Це можуть бути такі справи, як «зависання» у соцмережі, перегляд сотої серії серіалу, двадцята перерва на перекур, півгодинна розмова з подругою про нову курточку, яку ви бачили вчора у магазині, і т. ін.

Справи з групи D «з’їдають» ваш час, час, який ви могли б спрямувати на творення і притягування грошей.

Навчіться розділяти справи на головні, другорядні та неважливі.

Правило Парето

І тут на допомогу приходить правило або принцип Парето 80/20, згідно з яким відносно багатьох явищ 80 відсотків наслідків спричинені 20 відсотками причин. Ця ідея знайшла застосування у багатьох галузях. І у тайм-менеджменті також. Читайте далі і дивуйтесь.

Адже виявляється, що за перші 20% витраченого часу на вирішення будь-якої справи ми вирішуємо її на 80%. Решту 80% часу ми лише доробляємо 20% своєї справи.

Згідно з принципом Парето диспропорція є невід’ємною властивістю співвідношення між причинами і результатами та одержуваними засобами, доданими зусиллями і винагородою за них. Принцип 80/20 наочно демонструє цю диспропорцію:

20% ваших вкладених коштів/зусиль відповідальні за 80% заробітку.

80% наслідків вирішення вашої справи виникають із 20% наявних причин.

20% ваших зусиль, спрямованих на вирішення справи, забезпечують 80% її результату.

Але такого ефекту ми досягнемо лише при правильному плануванні часу, про що йшлося вище.

Правило (принцип) Парето був відкритий Йозефом Мозесом Юраном, американським інженером, а названий ім’ям італійського економіста Вільфредо Парето (1848-1923), який спостеріг математичну залежність: більша частина доходів і матеріальних цінностей належить меншості людей у досліджених групах.

Головна цінність правила Парето полягає в тому, що цей принцип не суперечить логіці нашого життя. Він лише наочно дає зрозуміти: ми можемо думати, що деяку частину свого часу працюємо більш ефективно, ніж решту часу, але коли ми розглянемо, які зусилля докладаємо до вирішення справи, і зіставимо їх із одержуваним результатом, то можуть «очі на лоба» полізти. Таким наочним виявиться цей дисонанс.

Наприклад, власник бізнесу побачить, що працівники з відділів «N» та «G» працюють із однаковою ефективністю, тож підвищувати зарплату якомусь одному відділу немає підстав, потрібно підвищити або залишити на тому ж рівні обом. Секретарка Таня зрозуміє: до всіх дзвінків чи відвідувачів необхідно ставитися з однаковою увагою, адже так вона не пропустить справді важливого, такого, що сприятливо позначиться на кар’єрному зростанні й рівні зарплати. А випускник вишу Іван побачить: усі можливості, які дає життя, однаково цінні у фінансовому плані, який би подальший шлях він не обрав.

Отже, питання не в тому, скільки у нас часу для притягування грошей. Усі люди його мають однаково ‒  24 години на добу. Питання в тому, як ми цей час використовуємо. У тайм-менеджменті час доволі часто порівнюють зі грошима, а обидві категорії ‒ з водою. Чому? Бо гроші і час течуть, як вода. Відмінність лише у тому, що хтось дозволяє часу текти просто так, а хтось знає, КУДИ, в яке саме творення вкласти його силу й отримати прибуток.

Але якщо у вас час не перетворюється у гроші, можливо, вам потрібні не гроші, а дещо інше? Тоді варто задуматися над тим, чому на «це інше» вам завжди бракує часу?

Спробуйте випробувати запропоновані методи тайм-менеджменту на практиці ‒ і ви знайдете розгадку.

Оксана Мокрієнко