Ще двадцять років тому вважалося, що у дорослої людини мозок не змінюється, що після переходу з юності в зрілість не те, що нових нервових клітин не утворюється, але навіть зі старими не відбувається ніяких змін (ну, крім того, що вони вмирають), що нервові ланцюжки, одного разу склавшись, залишаються одними і тими ж до самого кінця.
Потім раптом все змінилося.
Вчені побачили, що мозок змінюється увесь час протягом життя, та ще й як: і нові клітини утворюються, і нервові ланцюжки то розпадаються, то складаються заново, перебудовуючи свої синапси. І ці зміни можна спостерігати не тільки на клітинному рівні, а й на рівні великих мозкових зон, які змінюють активність, щільність з’єднань з іншими зонами і т.д.
Фактори, які змінюють мозок, кинулися інтенсивно досліджувати. Одним з таких факторів стали фізичні вправи: пращури, як виявилося, були праві, коли казали, що здоровий дух у здоровому тілі. Вдалося, наприклад, з’ясувати, що фізичні вправи допомагають мозку боротися зі старістю; крім того, дослідники нарешті зрозуміли, чому вправи знімають стрес.
Однак у більшості випадків увагу вчених привертав взаємозв’язок саме між фізичними вправами і станом мозку. При цьому мало хто замислювався, як на мозок впливає малорухливий спосіб життя (і чи впливає взагалі).
Дослідження Патріка Мюллера (Patrick Mueller) і його колег з Університету Уейна в штаті Мічиган (США) – одна з небагатьох робіт на цю тему. Експеримент проводили з щурами: частину тварин саджали в клітку з білячим колесом, в якому вони накручували по три милі за день, частину – в клітку, де тваринам було наказано вести малорухливий, «сидячий» спосіб життя.
Через три місяці дослідники оцінили у щурів стан певної зони нейронів довгастого мозку. Ця зона відповідає за регуляцію дихання і кров’яного тиску, вона командує стінкам судин розслабитися або стиснутися. Саме завдяки ростральній вентролатеральній області тварина може раптово зірватися з місця, якщо виникне загроза нападу: регуляторні нейрони забезпечать належну роботу судин і легенів. (Такі ж функції ця область виконує і у людини, так що тут в якості аналогії можна навести ситуацію, коли ми схоплювалися з місця у відповідь на закличний крик начальства.)
Як пишуть автори роботи в Journal of Comparative Neurology, у щурів, які регулярно бігали, нейрони у вищезгаданій області мозку були такими ж, як і до експерименту. А ось у тих, кого змусили лінуватися, ці ж нейрони виглядали інакше: у них з’явилися додаткові відгалуження.
Чим сильніше гілкуються відростки нейрона, тим більше імпульсів він може зібрати від сусідів. Такі зміни роблять нейрон більш чутливим, він починає реагувати на подразники, на які реагувати не варто. Це призводить до того, що центри регуляції в довгастому мозку виявляються перестимульованими: вони починають завантажувати кровоносні судини командами, і судинні стінки в результаті будуть стискатися і розслаблятися занадто часто, дуже сильно або надмірно слабо (конкретний ефект залежить від конкретних змін в нейронах).
А така поведінка судин – пряма дорога до хвороби серця. Виходить, що малорухливе життя шкодить серцево-судинній системі ще й через те, що модифікує нейронні ланцюги в мозкових синаптичних центрах, керуючих судинами. Проте варто зауважити, що самі автори роботи поки лише констатували зміни в нейронах, а чи позначиться це (і як саме позначиться) на стані серця щурів, потрібно ще перевірити, бажано підкріпивши майбутні результати значною статистикою.
Але, так чи інакше, наше (щуряче) нескінченне сидіння і справді змінює нейроанатомію мозку – і хто знає, може, ці зміни зачіпають також і центри вищої нервової діяльності.