Як впливає академічна музика на свідомість людей та чи варто її взагалі слухати, – питання не з найлегших. Журнал “Експеримент” спробує дати на них відповіді.
Класична музика та її означення
“Музика – це стенографія почуттів.” Саме так характеризує настільки, здавалось би, різнобічне поняття Лев Толстой. Кожного дня людину оточує велика кількість звуків. Щоднини чуємо музичний супровід світу: йдучи на роботу, намагаємося не помічати шум мегаполісу, на відпочинку вловлюємо музику природи – шум вітру, припливи й відпливи моря, щебетання птахів. Ця стаття розповість про один із найбільш важливих видів музичного мистецтва – класичну музику.
У широкому значенні це сполучення слів часто вживається поряд із академічною музикою. Приміром, ви навідаєтеся у філармонію чи оперний театр на концерт класики. Якщо на ньому звучатимуть твори віденських класиків – Гайдна, Моцарта, Бетовена (саме “Бетовена”, літера “х” випускається, якщо керуватися вимовою німецького оригіналу , ХVІІІ – поч. ХІХ ст.), – тоді й справді цей захід матиме таку назву. Та коли твори епохи романтизму (ХІХ ст.) поєднуватимуться з сучасними модерновими творами (ХХ-ХХІ ст.), а на закуску лунатиме барокова меса (ХVII-ХVІІІ ст.), можете стверджувати, що відвідали концерт академічної музики. Саме вона спонукає суспільство до духовного збагачення та всебічного розвитку особистості.
Виникнення музично-психологічного підґрунтя емоцій внаслідок слухання класичної музики
Музика викликає не тільки емоції, проте здатна змінити настрій, викликати переживання, афекти, почуття. Приміром, ви цікавитеся академічними концертами, а чи, може, завітали на них випадково, спонтанно – це не є аж настільки важливим, бо все одно даний фактор не залишиться поза вашою увагою. Адже особлива музика викликає певні емоції.
Відверто кажучи, не завжди вони є позитивними. Прикладом є досить відомий факт: не всю академічну музику варто пропонувати для широкого загалу.
Часто відбуваються концерти, де непідготовленому слухачу через звучання того чи іншого твору некомфортно.
Саме почуття прекрасного і потворного, насолода красою форми та ідеальністю композиції може стати основою емоційного сприйняття тієї чи іншої музики. Емоції перетворюються на зміст музики, її інтонаційний сенс. Саме таким визначенням характеризують поняття “емоції” ряд авторитетних дослідників: Е. Курт [теоретик музики, музичний психолог, автор збірки “Романтична гармонія та її криза в “Трістані і Ізольді””], Б. Асафьєв [музикознавець, композитор, музично-громадський діяч, теоретик музики], Б. Теплов [психолог, засновник школи диференційної психології, автор книги “Здібності і обдарованість”].
Потрібно сказати декілька слів про музичних психологів, теоретиків та істориків музики. Адже це люди, які так чи інакше пов’язані з музичним мистецтвом. Музикознавці-теоретики досліджують теорію (якщо сказати простіше, основні закономірності музики, композиційні засоби та прийоми), гармонію (співвідношення між акордами), поліфонію (техніку написання творів, що зародилася ще в часи бароко), аналізують твори. Історики музики констатують історичний контекст, вивчають життєвий та творчий шлях композиторів, стилі, подають відомості про той чи інший твір. Музичні психологи досліджують, як за допомогою музики можливо впливати на механізми та внутрішні рецептори індивіда.
Отож, невеличкий ліричний відступ – і продовжуємо тему класичної музики. Існують різні варіанти впливу музичного матеріалу на свідомість людини: від посилення та ясності сприйняття (тоді часто відбувається пробудження всіх почуттів, сенсорних систем і екстрасенсорики) до спотворення й затуманення можливостей осягнення реальності, занурення у власні думки, рефлексії [Торопова А. “Музыкальная психология и психология музыкального образования“].
Інакше кажучи, мистецтво загалом та класичну музику зокрема можна вважати феноменом – супутником розвитку психічної функції емоцій людини. Цікаву думку висловлює Г. Лейбніц [Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (Ляйбніц)(нім.Gottfried Wilhelm Leibniz);(1646–1716) ‒ відомий німецькийфілософ,математик,мовознавець, фізик. Створив першумеханічну лічильну машину, яка була здатною виконувати додавання, віднімання, множення й ділення. Також винайшов диференціальнейінтегральне числення,заклав основидвійкової системи числення. Зробив вагомий внесок улогікуіфілософію. –http://uk.wikipedia.org/wiki]: “Музика – це несвідоме вправляння душі в арифметиці”. А й справді, музика – це всього-на-всього зафіксована кількість нот, що повторюються на різній висоті у різних груп інструментів чи голосом.
Вплив академічного музичного матеріалу є добре помітним, адже музика може викликати афекти.Серед них – динамічність, що передається її процесуальною стороною у більшому ступені, ніж за допомогою інших видів мистецтва. Музичне переживання афекту індивідом – це особливий терапевтичний засіб, що дозволяє оживити емоційне життя особистості.
Часто може прослідковуватися аналогія афектів і пристрасті. В свою чергу, пристрасть (старослов’янськ. – “страждання”) – це певний стан свідомості, причиною якого є неспроможність сповна контролювати свої емоції.
За словами С. Рубінштейна [Сергій Леонідович Рубінштейн(1889–1960), український і російський радянськийпсихологіфілософ. Його цікавили теоретичні питаннязагальної психології, зокрема її філософські підстави з позиційрефлексології. Видав підручник “Основы общейпсихологии“],“пристрасть – сильне, стійке, довготривале почуття, яке захоплює людину зсередини і володіє нею”. Музика, в свою чергу, часто “заражає” слухачів,причаровуючи їх внутрішньою силою. Про неї хочеться розповідати, виникає бажання ділитися прослуханим із оточенням.
Класична музика викликає почуття – стійкі емоційні відносини людини до явищ діяльності, котрі відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами й мотивами. Бо ж, за словами Жана Поля [Жан Поль (1763-1825) – німецький письменник-сентименталіст, автор ряду літературних творів, серед яких “Гренландські процеси”],”Музика – це поезія повітря”. І без неї ми, мабуть, не змогли би дихати.
Чи впливає класична музика на свідомість людини, яка відвідує академічні концерти?
Уявіть собі ситуацію: ви вперше завітали на концерт академічної музики. Логічним є наступне: маєте підготуватися до тієї чи іншої звукової палітри: чи це буде оркестр, хор, виконання на різного роду інструментах, а чи може, вокал. В кращому випадку попередньо потрібно почитати інформацію про композитора та епоху, в якій він жив та творив.
Інколи такої можливості немає за браком часу чи через банальне небажання. Що робити, якщо квиток куплений і ви налаштувалися на музичний лад? Головне – не панікувати. Уважно прочитати програму до концерту, а чи лібрето (короткий поетичний зміст опери) залежно від виду музичного дійства й спокійно зайняти своє місце.
Отож, опиняєтеся у кріслі, втискаєте себе в нього до непізнаваності – хвилюєтеся. Здавалось би, чому? Адже класична музика проста й легка для сприйняття. Потрібно зауважити: її вплив навіть тоді, ще до початку, вже відчутний. Адже людина змусила себе задуматися, морально підготуватися. З перших акордів ви поволі заспокоюєтеся й поринаєте у світ класичної музики. Якщо ви вирішили відвідати концерт із творів, які раніше чули деінде, комфорт протягом усього концерту забезпечений. Часто можете послухати не відомі вам твори, адже музика епохи бароко, романтизму чи класицизму сприймається більш-менш добре. Проте будьте обережні, коли на афішах побачите “авангардових” композиторів – В. Лютославського, К. Пендерецького, А. Берга, А. Веберна, А. Шенберга, С. Губайдуліну, К. Штокгаузена [сучасні композитори]. Власне, одразу виникає питання, чому я застерігаю від слухання такого роду авангардової музики? Все дуже просто – адже ці композитори належать до плеяди новаторів. Деякі з них писали музику, так би мовити, навмання, приміром поширення здобули стилі, завдяки яким композитор міг розташовувати ноти залежно від партії гри у кості. Так-так, ви все зрозуміли правильно. Дуже схожими прикладами є електронна музика, сонористика (музика барв), урбаністична (музика міста), алеаторика (випадкова музика), додекафонія (техніка написання, завдяки якій композитор використовує 12 тонів, що у серії не повинні повторюватися), електронна музика (створюють спеціальні музичні машини), мінімалістична (музика фону) та ін. Важливим є не сам матеріал, а те, які нові техніки композитори використовують при його написанні.
Приміром, уявіть собі ситуацію: ви вмикаєте музику, яка не має жодної глибини, у ній відсутня логіка розвитку, це просто “набір звуків”. Причому вона неприємна для прослуховування, в ній немає мелодичних мотивів, використовуються різні новітні інструменти, такі як каструлі, тарілки, склянки. Є навіть концерт для бензопили з оркестром та мотоциклетний концерт. Я не помилилася з назвою, бо на сцені ставлять мотобайк, який заводять, він видає певні звуки й повинен виконувати сольну функцію, а оркестр ‒ функцію супроводу. Що вже й казати про концерт для кота з оркестром, який у всесвітній павутині набрав чимало переглядів? Як тварина (нехай і, безумовно, не позбавлена здібностей) може грати сольну партію з оркестром? Насправді людям просто потрібне шоу. Тому маю глибоке переконання, що такі композиції можуть створювати й люди, які зовсім не пов’язані з музикою.
Емоції від прослуханого модернового концерту є абсолютно різними: від страшного розчарування й бажання оминати філармонію десятою дорогою до банальної цікавості – які передумови написання того чи іншого твору? Цікавість переростає у бажання взятися до огляду творчості того чи іншого композитора, а це вже збагачення інтелектуального рівня індивіда. Розчарування ж від концерту загрожує декількома роками абсолютного неприйняття класичної музики.
Аби уникнути негативного ефекту, до авангардово-модернової, тобто сучасної, музики потрібно звикати ‒ слухати її дозовано. У цьому випадку вам допоможуть музичні критики або просто академічні музиканти, що обізнані в цій науці. Саме так, бо в ХХ чи ХХІ століттях музика є наукою – адже тоді вже були придуманими всі засоби й нові винаходи не прогнозувалися. Тому й унаслідок нестачі якихось інсайтів, через вичерпання новітніх музичних ресурсів виникло бажання докорінно змінити мистецтво. Прикладом того, що можна послухати непідготовленому слухачу, є “Пасифік – 231” композитора, представника “французької шістки” А. Онеггера. Кілька слів про це об’єднання.
[Французька шісткафр. Les Six – творча група шести французькихкомпозиторів, заснована в 1917–1925 роках, що включала в себе таких митців, якЖорж Орік, Даріус Мійо, Франсіс Пуленк, Артур Онеггер, Луї Дюре, Жермен Тайфер (єдина жінка у спілці).
Музикантів об’єднав новаторський підхід. Учасники групи визнавали лише національну специфіку музичної мови, причому виступали проти іноземних впливів. При цьому зазначали, що музика набуває утилітарного значення. Для розшифрування цієї тези дозволю собі скористатися одним із постулатів шістки, мовляв: “…музика повинна бути непомітною, як шпалери, й зручною, як меблі в кімнаті”. А як вам подобається таке: “Музика не завжди буває гондолою.., іноді вона повинна ставати стільцем”? – саме так говорить про музичне мистецтво один із учасників “шістки” Жан Кокто. Спільних акцій у представників цієї групи було небагато: 1921 рік знаменується публікацією “Альбому Шістки” – збірника п’єс для фортепіано соло, куди увійшли твори всіх шести композиторів.].
Отож, повернімося до твору “Пасифік – 231”. Зазначу, що це навіть не симфонічна поема, тому що авторська назва жанру твору – “симфонічний рух”. Які аналогії чи рефлексії викликає у вас таке означення? Рух вперед, правда ж? Отож, у цій музичній побудові йтиметься про поїзд, а точніше – локомотив, бо ж у 1923 році (коли був написаний твір) як таких поїздів ще не існувало. У звуковому сприйнятті можна почути таку звукозображальність: спочатку машина розігрівається, згодом усе швидше і швидше їде, набираючи оберти. В оркестрі відображається такий собі “розігрів поїзду” й подальший його рух. А якими засобами – це вже характеризувати вам. Мабуть, добра половина читачів зацікавлені: що ж за урбаністичний твір пропонує для прослуховування авторка статті?
Ось ще один великий плюс класичної музики: вона викликає зацікавлення. Не треба бути відомим практикуючим психологом, аби означити досить просту річ: якщо увагу привернув той чи інший композитор, ви приходитимете на концерт із його творами ще і ще. І принагідно ознайомитеся з музикою деяких композиторів, твори яких звучали поряд із уже знайомим вам твором.
Слухання класичної музики в зоні комфорту: вдома, на відпочинку і роботі (для релаксу)
Релаксування під класичну музику – один із видів проведення вільного часу. Адже в Європі цей вид душевного відпочинку практикують чи не більшість психологів.
Чому б і вам не спробувати? Можете придбати диск із перлинами класичної музики чи знайти її в Інтернеті, зручно вмоститися (лягти чи сісти) й насолоджуватися, відключитися від зовнішнього світу й слухати. Не потрібно нічого робити – музикотерапія все сама зробить за вас. Підвищиться тонус, ви матимете добрий настрій, бадьорість і прагнення далі займатися тією чи іншою справою. Під час прослуховування можна звернути увагу на склад виконавців, спробувати вгадати, який голос виконує ту чи іншу партію, який інструмент звучить. Насолоджуючись оркестровим твором, уявляйте, під батутою[“батута” – диригентська паличка] якого диригента він виконується, як оркестранти грають те чи інше соло. Дуже сприятливою для такого виду релаксування є деяка музика Баха, Вівальді, Гайдна, Моцарта, Бетовена, Шуберта, Мендельсона, Ліста, Чайковського, Римського-Корсакова, Шопена, Дебюссі, Равеля, Шоссона, Пуленка, Бізе. З українських композиторів можна непогано релаксувати під окремі твори Лисенка, Ревуцького, Людкевича, Барвінського, Кос-Анатольського, Колесси, Скорика.
Це лише кілька композиторів, які справді заслуговують на увагу людини, що хоче відпочити від шуму навколишнього життя. Проте насправді їх є набагато більше.
Потрібно зазначити: класична музика покращує сон та позитивно впливає на працездатність, а це, безумовно, має велике значення. Звісно, якщо ви не наслухаєтеся тетралогії “Перстень Нібелунгів ” Вагнера (в неї входить чотири (!) опери) чи одну з драматичних симфоній Малера або Шостаковича. Емоції, які викликає музика Вагнера, досить неоднозначні. Адже глядачу потрібно елементарно висидіти чотири опери підряд (бо ж слово “тетралогія” походить від цифри чотири), а це досить важко. Єдине, що можу сказати: в Європі такі концерти влаштовуються, проте ціни на них… величезні!
Ніхто не ставить під сумнів геніальність самого композитора, проте колосальної складності вокальні партії з сучасними гармоніями витримає не кожне вухо. Додайте німецьку мову ‒ і отримаєте складний коктейль емоцій. Почуття, що виникають під час слухання симфоній Малера, також двоякі. З одного боку, музика впливає на чуттєву сферу людини, адже добре запам’ятовується. З іншого, – у Малера є симфонія тисячі виконавців. Шкода лишень, що її не часто почуєш у музичному світі. Уявіть собі, які масштаби вона повинна охоплювати! Проте почуття всеохопності, грандіозності, святковості буквально пронизують людину. Навіть після прослуховування її не вживу здається, що ти можеш змінити світ. От яка сила музики.
Схоже можна охарактеризувати симфонію № 7 Шостаковича, що включає тему фашистського нашестя, охоплену почергово в усіх групах оркестру. Композитор писав твір під враженням від війни (самі знаєте, якої). При прослуховуванні афекти просто зашкалюють. Ти відчуваєш цю ходу, яка насувається на тебе, ніби хоче знищити, зруйнувати, змести з лиця землі. Повсюди – озброєні німці, танки, мотиви війни. Сила музики – величезна. Отже, готуватися до прослуховування потрібно дозовано – слухати по декілька хвилин, не осягаючи увесь твір одразу, щоб не втомитися.
Натомість є музика, яку варто послухати перед сном. Це “Ave Maria” Баха, “Ave Maria” Шуберта, соната Моцарта ля-мажор, “Місячна соната” Бетховена, інтермецо Брамса, “Місячне сяйво” (Clair de Lune) Дебюссі, балет “Лускунчик”, увертюра-фантазія “Ромео і Джульєтта” Чайковського, “Мрії кохання” Ліста, “Серенада” Шуберта, ноктюрни, вальси, мазурки, прелюдії Шопена (вибрані), сюїта “Пер Гюнт” Гріга, вальси Й. Штрауса, “Елегія” Лисенка,”Прелюди” Кос-Анатольського, “Мелодія” Скорика. Цей список, звісно, можна продовжувати, проте варто відзначити: сам терапевтичний ефект музики, яка лікує нерви, заспокоює, навіює сон, очевидний. Адже спокійні мелодійні теми з творів спонукатимуть до відпочинку й діятимуть як снодійне. Тому “ні” снодійним таблеткам і “так” – класичній музиці.
Звісно, не можна давати стовідсоткову гарантію того, що певна музика подіє на людину певним чином. Адже організм кожного з нас є особливим. Комусь до вподоби одне, а комусь – зовсім інше. Тому стверджувати напевне – важко.
Кілька слів про музичні шпалери
Ви все правильно прочитали. Музичний фон часто має саме таку назву. Приміром, ви займаєтеся важкою роботою: чи це розумова, а чи фізична, й хочете будь-яким чином полегшити виконання тієї чи іншої справи. На допомогу прийдуть музичні шпалери, тобто фонова музика. Часто це явище називають мінімалізмом у музиці.
Мінімалісти, твори яких заслуговують на увагу: естонський музикант й композитор Арво Пярт (Arvo Pärt) та американський композитор Тейлі Райлі (Terry Riley). Під час прослуховування такого роду музики – одноманітної та спокійно-розміреної ‒ робота виконується швидше й результативніше. Ці музичні побудови якраз-таки не виражають певних емоцій, вони виконують супровідну функцію.
Отака вона, цікава й захоплива, класична музика. Викликає емоції, почуття, афекти, а інколи й лікує. А яку для себе оберете ви?
Анна Шпилевська