А у Вас таке бувало? Ідеш по вулиці, і з тобою вітаються, а ти потім довго згадуєш, хто ж це такий був.) У мене таке не раз бувало. Хоча й, частіше всього, запам’ятовую обличчя досить добре 🙂
А ще буває інша ситуація – ти вітаєшся, а тебе ніби ігнорують (чи просто не помічають, або роблять вигляд, що не помічають).
Я скажу, що таке дійсно є, адже є такі люди, яких вкрай неприємно взагалі зустрічати…
Мені двічі задавали це питання сьогодні. Як не дивно, часто бачу друзів, знайомих) Навіть в якихось неочікуваних місцях. Навіть не зовсім друзів. Але це таке.
Так ось відповідь доволі проста – ніде не працюю. Дійсно, насправді так і є. Але ж самі розумієте, нічого не робити неможливо. Зараз це називається гарним словом “фрілансер“. Оскільки більшість не розуміє що це таке, не бачу сенсу їм розповідати – Та й просто не хочу.
Скільки я заробляю? Це теж мої проблеми. Ніколи не рахую і не бачу в цьому сенсу. В якісь моменти можна заробити більше, в якісь менше, різне буває. Можливо, заробіток і маленький, але потенціал великий. Сьогодні ти заробляєш мало, завтра більше і по наростаючій.
Все ж, якусь офіційну роботу варто шукати (просто психологічно неприємно). Що саме, поки не знаю. Можливо знову ж таки розгляну варіант з аспірантурою. Хоча був нещодавно в університеті, не скажу що горю якимось особливим бажанням, і що цікаво, я у цьому винен. Просто створені такі умови, навчався я класно і заслуговую піти, і мабуть, є шанси скласти екзамени ліпше, ніж інші. Але проблема не в цьому – проблема чи потрібно воно мені взагалі і чи дадуть мені шанс туди піти. Коротше – ця історія мені теж набридла)
Можна іти простим робочим на будь-яку роботу. Не скажу, що я чогось дійсно боюсь, навіть фізичної роботи . Але можна втратити здоров’я, ось і все (з цим також потрібно рахуватись). Кому потрібні будуть ті гроші вже?
Коротше кажучи, є над чим подумати, поки літо.
Для кожного “щастя” звучить по-різному.
Для когось – це гроші, для когось – друзі або сім’я, дехто щасливий від високих досягнень у спорті або наукових досягнень.
Так ось, часто чиєсь життя нам здається більш яскравим ніж наше, але ж це ще нічого не означає. Так, мабуть потрібно орієнтуватись саме на таких людей, але насправді не все в житті виходить, так як ти того хочеш 🙂
Щастя заключається в тому, що ти задоволений тим чим є, насправді це не так легко, як здається на перший погляд. Діти готові радіти життю просто так, любити також мабуть просто так, але з часом чомусь все змінюється. Наприклад коли починається соціалізація в суспільстві. В школі це було не так помітно – особливої різниці не було між бідними і багатими (принаймні у мене), або може поки не звертав на те уваги. Та й власне, у кого в батьків є гроші, той навчається не в простій школі, а в спеціальній, часто навіть за кордоном.
А от в університеті все по-іншому. Дехто одразу приїжджає на авто, потенційно дивишся, оцінюєш свої шанси і думаєш, що навіть за 5-10 років не купиш собі такого. Здається, навіщо йому ще й навчатись. Я й сам не знаю 🙂 У таких людей втрачається мотивація навчатись або самовдоскналюватись, але це їм особливо і не потрібно. Проблема в іншому – ті, хто дійсно чогось хоче, може просто не реалізувати себе.
Я помітив цікаву тенденцію, краще всього влаштовуються ті, в кого сімейний бізнес, власне батьки займались – потім ти займаєшся і т.д. Можна сказати в такому випадку батьки дарують тобі роботу. Іноді навіть робити нічого особливо не треба. Зате потім розповідають, як тяжко вони працюють, і що на авто вони заробили самі=)
Я не скажу, що самому досягнути чогось нереально. Безглуздо так казати. Я відчуваю, що є сили ще щосб зробити, хоча далі і далі розчаровуюсь. Час проходить, а в мене нічого поки не виходить. Так, моржна бути задоволеним тим що є, але всеодно треба прагнути чогось, десь якийсь шанс і має з’явитись. Власне, поки живеш, надію втрачати рано.
Ще цікава особливість українського менталітету – автоматично заспокоюєшся, якщо дізнаєшся, що у інших (наприклад знайомих) ситуація не краща. На їхньому фоні ти заробляєш багато, і це ніби якось впевненості додає (умовно кажучи).
Така уже ситуація склалась зараз, що ніхто вже і не вірить, що можна заробити без стартового капіталу або без зв’язків на нормальне авто, будинок і т.д. Можливо так і є, що скажете?
Я ж пропоную бути задоволеним поки тим що є (сильно не розчаровуватись), десь віднайти якусь мотивацію – і робити те, що подобається. А успіх прийде з часом, обов’язково. Не здавайтесь!
З кожним днем все більше розчаровуюсь 🙁 Робота. Складне запитання. Вже довго не можу знайти нічого цікавого та й вже, мабуть, і не шукаю.
Все, що мені пропонували – не варте уваги. Зарплата – маленька, зайнятість повна… Треба ж з чогось починати, скажете Ви? Мабуть… Можна піти на будь-яку роботу і бути задоволеним. Так більшість і робить… Можна все життя ходити на одну і ту ж саму роботу, стабільно заробляти і все.
Цікавий варіант (та і для багатьох єдиний вихід) – поїхати за кордон. Так, влаштуватись складно, навіть дуже, але що залишається? В Україні реалізуватись дуже складно, тут твої знання абсолютно нікому не потрібні.
Можливо те, що за кордоном краще – теж ілюзія? Спробую довести чи спростувати це твердження на власному прикладі. Щоб реально все реалізувати, треба проробити досить багато роботи: вивчити мову, знайти вуз (для навчання), або знайти роботодавця і підписати з ним контракт. Варіант нелегальної міграції не розглядаю =) Хоча багато саме таких випадків…
Із зарплатою в кілька тисяч гривень в Україні важко думати про нове авто, новий будинок, хороший відпочинок. Але якось люди досягають таких результатів. Так, за кордоном багато людей з пристойним заробітком, у них немає мети купувати дорогі автомобілі, гребсти купу грошей при можливості. Заробляють рівно стільки, скільки б вистачало для життя. У нас же – якщо є можливість – гребуть навіть те, що навряд чи буде потрібно 🙂 Така психологія)
Так ось, головна проблема українців – більшість влаштовує те життя, яке вони мають. Головне, щоб була робота взагалі, неважливо яка. Купити пива, подивитись футбол, просто подивитись телевізор =) Мабуть, цього має вистачати звичайному українцю.
Але чи є в такому випадку шанс на успіх?
Сьогодні хотів би поговорити про спогади. Хочемо ми того чи ні, деякі моменти життя запам’ятовуються і їх важко “викинути з голови”. Навіть, я б сказав би, неможливо.
Фото – чи потрібні вони взагалі – цікаве запитання. Мабуть, потім буде цікаво подивитись, яким ви були в дитинстві. Але дехто просто схиблений – роблять ледь не по 100 фоток кожного дня, навіщо це потрібно.
Якщо говорити про себе, то нічого хорошого згадати не можу… Мабуть, хороше швидко забувається.
Колись грав в шахи, коли виграєш напружену партію з сильним суперником – яка триває 4 години – ніби психологічний підйом, але так само розчаровуєшся, коли програєш. Але шахи – спорт (якщо його так можна назвати 🙂 ) не дуже цікавий. Мені не подобається те, що там практично з певного моменту треба “зубрити” теорію, щоб пристойно грати. Власне, всеодно, доволі цікаво грати командами. Наприклад, в тебе програшна позиція, а тебе влаштовує тільки виграш. Із останнього пам’ятаю – грав за університет після того, як кілька років вже кинув. Зустрічався з КМС’ом 2 роки підряд, і 2 роки вигравав 🙂 Я був капітаном команди 🙂 другої правда, не основної – але зрозумів, що командна гра – це доволі цікаво. А взагалі спорт не дуже перспективний, тому я і мусив його кинути. Все правильно зробив, мабуть треба забути про це взагалі, але і досі згадую – адже 1й розряд отримав в 12 років і були серйозні перспективи! В рейтинг-таблиці я є і досі, але вже неактивний, адже кілька років не беру участі в жодних турнірах. Рейтинг зберіг більш 2000, якщо точно 2001 🙂 Це типу мої досягнення в спорті (поки). Зараз я намагаюсь займатись пауерліфтингом, якщо чесно, не дуже виходить.. Результати стоять на місці, і важко себе налаштувати…
Із навчання в університеті що запам’яталось?
Мабуть, поїздка по програмі DAAD, Писав про неї вже 100 разів, все було класно, спогади тільки позитивні. Хотілось поїхати знову і знову, потім швидко все забулось і на цьому все. Час проходить, навряд чи знову вийде так поїхати.
Ще запам’яталась українська олімпіада по моїй спеціальності, в якій я брав участь. У мене було 2-ге місце (це не мій високий рівень, а мабуть, доволі низький рівень інших студентів), хоча я на нього не розраховував. Мав бути задоволений тим, але радість швидко пройшла, коли я зрозумів, що сенсу з цього небагато. Потенціал ніби і є, але реалізувати його не можу… Знову ж таки, ніби враження і хороші від університету, але загальні враження були зіпсовані в самому кінці.
Коротше кажучи, зараз я робив би все по-іншому. Але вже нічого не зміниш. Колись думав, якби не пройшов в університет, що б я робив далі. А зараз все більше розумію, якщо є робота з нормальною зарплатою, то вища освіта взагалі не потрібна. Якщо вона буде дійсно вимагатись на певну посаду, вступите собі на заочну форму, ось і все.
В школі (з початкових класів) треба обирати класний спорт. Якщо буде потенціал в спорті, треба вкладати всі сили в нього. Зараз я б вибрав би єдиноборства (бокс, кік-боксинг і т.д.). Власне, мені ніхто і зараз не заважає, але претендувати на щось серйозне в цьому спорті, навряд чи вже можна…
Вивчати іноземну мову – теж ключ до успіху. Хочете поїхати в Німеччину – поглиблено вивчайте німецьку, в США – англійську. Власне, високий рівень англійської дозволить поїхати потенційно в будь-яку країну. Про це треба думати під час навчання в школі та і в університеті.
Міжнародні програми – мені “відкрили очі” на це тільки на третьому курсі, хоча варто націлюватись на такі програми вже з першого курсу університету. Такі програми – це дуже великий шанс на потенційний успіх. Якщо ж Ви навіть не плануєте поїхати за кордон назавжди, це буде хороший досвід.
Це такий ніби міні-план, як би я хотів, щоб все було. Але вже вийшло все як є 🙂
Зараз я думаю, а чи потрібна школа взагалі? Раніше косо дивився в сторону ПТУ-шників, а зараз розумію – вони мають хоча б якусь роботу і це вже добре (не знаю чи винні вони, чи ні, що у них доволі низький загальний розвиток). Після університету можна залишитись просто ні з чим, часто навіть студенти платять за навчання – це взагалі безглуздо, я хоча б стипендію отримував – це вже плюс:)