А у Вас таке бувало? Ідеш по вулиці, і з тобою вітаються, а ти потім довго згадуєш, хто ж це такий був.) У мене таке не раз бувало. Хоча й, частіше всього, запам’ятовую обличчя досить добре 🙂
А ще буває інша ситуація – ти вітаєшся, а тебе ніби ігнорують (чи просто не помічають, або роблять вигляд, що не помічають).
Я скажу, що таке дійсно є, адже є такі люди, яких вкрай неприємно взагалі зустрічати…
Мені двічі задавали це питання сьогодні. Як не дивно, часто бачу друзів, знайомих) Навіть в якихось неочікуваних місцях. Навіть не зовсім друзів. Але це таке.
Так ось відповідь доволі проста – ніде не працюю. Дійсно, насправді так і є. Але ж самі розумієте, нічого не робити неможливо. Зараз це називається гарним словом “фрілансер“. Оскільки більшість не розуміє що це таке, не бачу сенсу їм розповідати – Та й просто не хочу.
Скільки я заробляю? Це теж мої проблеми. Ніколи не рахую і не бачу в цьому сенсу. В якісь моменти можна заробити більше, в якісь менше, різне буває. Можливо, заробіток і маленький, але потенціал великий. Сьогодні ти заробляєш мало, завтра більше і по наростаючій.
Все ж, якусь офіційну роботу варто шукати (просто психологічно неприємно). Що саме, поки не знаю. Можливо знову ж таки розгляну варіант з аспірантурою. Хоча був нещодавно в університеті, не скажу що горю якимось особливим бажанням, і що цікаво, я у цьому винен. Просто створені такі умови, навчався я класно і заслуговую піти, і мабуть, є шанси скласти екзамени ліпше, ніж інші. Але проблема не в цьому – проблема чи потрібно воно мені взагалі і чи дадуть мені шанс туди піти. Коротше – ця історія мені теж набридла)
Можна іти простим робочим на будь-яку роботу. Не скажу, що я чогось дійсно боюсь, навіть фізичної роботи . Але можна втратити здоров’я, ось і все (з цим також потрібно рахуватись). Кому потрібні будуть ті гроші вже?
Коротше кажучи, є над чим подумати, поки літо.
Сьогодні, увімкнувши свій ноутбук, побачив в панелі задач неприємний значок. Він сповіщає про те, що батарею потрібно замінити, хоча вона й досі тримає годину (може вже й менше). Раніше таких повідомлень не було. Та й власне, таке повідомлення можна відключити.
Що ж робити? Потрібно розуміти, що з часом ресурс акумуляторної батареї зменшується і в один прекрасний момент їй настане кінець. Приблизний термін експлуатації – 2-3 роки. Так ось, я думаю використовувати батарею до кінця, поки вона не вмре остаточно. Або як варіант – продавати ноутбук або купити нову батарею.
Отже, оригінальна нова батарея коштує в районі 100$, китайський аналог – десь 50$ (не знаю яка якість його буде – може помре швидше).
Звичайно, якщо продавати ноутбук зараз, коли батарея ще жива, краще, адже якщо “вона помре” ціна буде зовсім іншою. Та й нову, мабуть купувати є сенс тоді, коли не збираєшся продавати ноутбук. Всеодно дорожче набагато продати не вдасться. Я планую продати (якщо буду продавати взагалі) за 50% вартості. Колись я купував ноутбук за 5200=) Мабуть, важко буде продати дорожче, ніж 2600 (пройшло більше 2х років).
Тепер я зрозумів, що не варто купувати ноутбук дорожче 4000-5000 грн, адже з часом дуже швидко можна втратити в ціні більше половини. А час дійсно іде, і все зумовлено так, що старі речі практично треба викидати і купувати нові. Хоча можна особливо і не зважати на прогрес, а користуватись тим що є =)
Для кожного “щастя” звучить по-різному.
Для когось – це гроші, для когось – друзі або сім’я, дехто щасливий від високих досягнень у спорті або наукових досягнень.
Так ось, часто чиєсь життя нам здається більш яскравим ніж наше, але ж це ще нічого не означає. Так, мабуть потрібно орієнтуватись саме на таких людей, але насправді не все в житті виходить, так як ти того хочеш 🙂
Щастя заключається в тому, що ти задоволений тим чим є, насправді це не так легко, як здається на перший погляд. Діти готові радіти життю просто так, любити також мабуть просто так, але з часом чомусь все змінюється. Наприклад коли починається соціалізація в суспільстві. В школі це було не так помітно – особливої різниці не було між бідними і багатими (принаймні у мене), або може поки не звертав на те уваги. Та й власне, у кого в батьків є гроші, той навчається не в простій школі, а в спеціальній, часто навіть за кордоном.
А от в університеті все по-іншому. Дехто одразу приїжджає на авто, потенційно дивишся, оцінюєш свої шанси і думаєш, що навіть за 5-10 років не купиш собі такого. Здається, навіщо йому ще й навчатись. Я й сам не знаю 🙂 У таких людей втрачається мотивація навчатись або самовдоскналюватись, але це їм особливо і не потрібно. Проблема в іншому – ті, хто дійсно чогось хоче, може просто не реалізувати себе.
Я помітив цікаву тенденцію, краще всього влаштовуються ті, в кого сімейний бізнес, власне батьки займались – потім ти займаєшся і т.д. Можна сказати в такому випадку батьки дарують тобі роботу. Іноді навіть робити нічого особливо не треба. Зате потім розповідають, як тяжко вони працюють, і що на авто вони заробили самі=)
Я не скажу, що самому досягнути чогось нереально. Безглуздо так казати. Я відчуваю, що є сили ще щосб зробити, хоча далі і далі розчаровуюсь. Час проходить, а в мене нічого поки не виходить. Так, моржна бути задоволеним тим що є, але всеодно треба прагнути чогось, десь якийсь шанс і має з’явитись. Власне, поки живеш, надію втрачати рано.
Ще цікава особливість українського менталітету – автоматично заспокоюєшся, якщо дізнаєшся, що у інших (наприклад знайомих) ситуація не краща. На їхньому фоні ти заробляєш багато, і це ніби якось впевненості додає (умовно кажучи).
Така уже ситуація склалась зараз, що ніхто вже і не вірить, що можна заробити без стартового капіталу або без зв’язків на нормальне авто, будинок і т.д. Можливо так і є, що скажете?
Я ж пропоную бути задоволеним поки тим що є (сильно не розчаровуватись), десь віднайти якусь мотивацію – і робити те, що подобається. А успіх прийде з часом, обов’язково. Не здавайтесь!
Щойно перераховував кошти на розрахункову картку від Приватбанку, і був “приємно здивований”. Тепер кредитка, розрахункова картка і миттєва – мають однакову комісію в 1%, тому мабуть є сенс тільки в кредитці, оскільки там ще й нараховуються відсотки (на бонусний рахунок, але всеодно – 10% на залишок выд 100 грн – але цю послугу треба активувати через приват24 або банкомат). Тобто практично немає ніякої різниця між цими трьома продуктами (нагадаю, раніше комісія на вхідний платіж розрахункової картки була 0,5%). Що цікаво, ще й комісія ця знімається з розрахункової картки одразу (у випадку кредитки – комісія в 1% знімається в банкоматі, якщо ж розраховуватись в магазинах, то нічого не втрачається, та ще й буде бонус 1% (але це залежить від того, який саме термінал встановлено в магазині, де Ви розраховуєтесь)).
Ще забув сказати, що кредитка ы розрахункова картка відкриваються безкоштовно, в той час як миттєва коштує 20 грн. Але зараз, здається, і так кошти надходять одразу (незалежно від картки).
Також читайте мій попередній допис про ці картки.