Я вже писав раніше про своє навчання. В школі, в ліцеї, в університеті.
Що це мені дало? Важко сказати.
Насправді, щось таки і дало. Сам би я навряд чи б щось вивчав взагалі.
Доречі, в Житомирі є така сім’я – де діти взагалі не ходять в школу.
Раніше я думав, це ж так погано, а зараз вже думаю інакше. Якщо у них вистачає мотивації навчатись самим, то у них і так все вийде. Але умови вступу в університет теж доволі бюрократичні зараз. Потрібен атестат…
Колись я думав, що ПТУ – це взагалі відстій. Так, рівень студентів там не дуже, але вони, можливо, отримають хоча б якусь роботу, та й будуть отримувати якусь стипендію. Це краще, ніж іти в університет – і платити за навчання… Взагалі таких людей не розумію, які платять за навчання. Ідея ніби така – вони думають, ніби вступають в престижний вуз, і, після завершення навчання знайдуть роботу, на якій окуплять ці всі витрати та ще й зароблять.
Ні, все не так просто. Можна платити-платити і потім не отримати нічого. А можливо, цей час можна було використати з користю, піти на будь-яку роботу і хоча б якусь копійку вже заробити.
В університеті мені було легко навчатись, адже пішов я туди після ліцею. Цікаву річ тоді говорив директор ліцею, Ви підете в університет, а біля Вас, можливо, будуть сидіти “барани”, які не знають, що таке 2+2. Чи вони винні в цьому, не знаю, можливо і так. Але суть була в тому, що не потрібно абсолютно рівнятись на інших. Зрозуміло, що їх рівень після сільської школи, м’яко кажучи, не дуже. І я кажу, що не у всіх випадках вони винні. Отже, потрібно було не опуститись до їх рівня.
Але що я можу сказати про свій університет? Його рівень теж не дуже. І я розумів, що вчитись повинен я сам. Адже багато викладачів було таких, які навчались на “трійки”, але стали викладачами. Згодом я зрозумів, чому так вийшло, коли сам планував іти в аспірантуру, і мене навіть не допустили до екзаменів, мотивуючи це фразою : “Я так хочу”. Я сказав декану, так і скажи – конкурсу немає, беру кого хочу і все. Тоді він мені почав розповідати, що мені важко буде знайти керівника, важко буде написати дисертацію. Я кажу, вже знайшов, а він на це відповів – я його не хочу. Тобто, допустити до екзаменів має зав.кафедри+декан, якщо вони не хочуть, то нічого не буде.
Можливо, варто було (буде) написати скаргу на рахунок цього у відповідні інстанції, але я не думаю, що це щось вирішить. Мені сказали типу можеш іти – вступати в аспірантуру, але ми будемо робити так, щоб тобі було непросто. І це сказано було деканом. Можливо, не буквально, але натяк такий був 100%. Типу будуть всіма способами заважати мені…
Чому я такий впевнений, що беруть не зовсім прозоро? Середній бал у мене 5,0, у тих кого беруть – точно менше. У мене були статті, призові місця на олімпіаді, конференції, у “конкурентів” – такого немає. Та й власне до “конкурентів” в мене претензій немає, але просто мене не допускають, оскільки розуміють, що я на 99% пройду по результатам екзаменів.
Втім, я вже забив на це все. Всі в мене питали – чому я не пішов в аспірантуру, адже всі розуміли, як я навчався і рівень знань в порівнянні з іншими. Тут я себе, звичайно, не нахвалюю… Пішов би я в кращий вуз і був би там ніким. Але тут потрібно порівнювати з іншими, ось і все. Раніше так і було, але зараз стало інакше.
Коротше, забив я на це все. Адже навіть, якщо б і продовжував навчання – нічого б не змінилось. Ніяких супер перспектив немає. Просто мені це було цікаво для себе. А щоб заробляти нормально, цього не вистачить.
Власне, тепер поговоримо про роботу, яку мені пропонував вуз. Якщо сказати просто, чорноробочим. Для цього потрібно було вчитись 5 років? При чому, декан, знову ж таки, розповідав – що там потрібні хороші студенти, там прекрасні умови і т.д. Насправді виявилось зовсім не те.
Як же потрібно було навчатись і який вуз обирати? Про це я напишу в наступних статтях. Дуже скоро!
