Підлогові ваги для вимірювання ваги тіла – необхідний предмет в кожному будинку, адже життя сучасного городянина проходить у постійній небезпеці гіподинамії з одного боку і спокус фастфуду з іншого. Контроль ваги – питання не тільки краси, але й здоров’я, і ??не слід ставитися до нього без належної серйозності. А вибрати ваги для виконання цього важливого завдання – теж справа непроста, адже цей нескладний на перший погляд побутовий прилад випускається в безлічі форм і модифікацій.

Підлогові ваги відрізняються не тільки дизайном.

1. Електронні або механічні. Механічні діють на основі пружини, на яку впливає платформа ваг. Основним плюсом такої конструкції є невисока ціна. Мінусів більше: недостатня точність, обмежена функціональність. Електронний прилад допоможе не тільки визначити вагу, але і записати дані зважування, контролювати окремо жирову і м’язову масу. У ряді випадків перевагою механіки може стати велика механічна міцність.
2. Гранично допустиме навантаження. У кожних ваг існує вагова кордон, в межах якої їх дозволяється використовувати. Вибирайте вимірювальний інструмент з таким розрахунком, щоб ним могли скористатися всі члени сім’ї.
   Похибка вимірювання також може бути різною. Абсолютно точне зважування неможливо, та й не має сенсу. Похибка різних моделей варіюється від 500 г для простих моделей і до 100 г для найбільш технологічно досконалих екземплярів.
3. Об’єм пам’яті характеризує кількість результатів вимірювань, які здатні зберегти електронні ваги, а також число різних користувачів, яке вони здатні обслуговувати . Існують моделі, які навіть можуть самостійно дізнатися кожного користувача. Зрозуміло, якщо вагами користуєтеся тільки ви, їх здатність пам’ятати дані десяти чоловік для вас не буде представляти цінність.
4. Додаткові функції. Найчастіше ваги вміють розраховувати індекс маси тіла, для чого їм необхідно повідомити зріст користувача. Для обчислення м’язової і жирової маси потрібно обрати ваги, які вміють розраховувати його, пропускаючи через тіло слабкий електророзряд. Функція контролю за вагою дозволяє вагам генерувати сигнал при істотній зміні ваги і не давати зайвих приводів для тривоги якщо коливання ваги незначні.

Потрібно знати, що пристрої, які сигналізують про наявність включеного радара, в Росії дозволені і називаються радарами-детекторами. А ось антирадари заборонені, вони і попереджають про сигнал радара і спотворюють його. Але люди в тонкощі не вникають і радари-детектори теж називає антирадарами.

У Росії водії люблять швидку їзду. Для визначення швидкості руху транспортних засобів ГИБДД використовує радари. Вони діляться на групи за діапазоном застосовуваних частот:

• Х – 10,5 ГГц. Ці радари морально застаріли, тому що вони посилають постійний сигнал, який нескладно виявити.
• К – 24,15 ГГц. Ці радари найбільш поширені, так як їх дія заснована на посилці імпульсного сигналу. Основною перевагою вважається швидкість зчитування сигналу: швидкість об’єкта визначається за частки секунди (0,25 – 0,4 сек.) З вірогідністю близько 95%.
• Ка – 34,7 ГГц – проводиться робота по їх впровадженню.

А що ж робити водіям? Потрібно знати, що пристрої, які сигналізують про наявність включеного радара, в Росії дозволені і називаються радарами – детекторами. А ось антирадари заборонені, вони і попереджають про сигнал радара і спотворюють його. Але люди в тонкощі не вникають і радари – детектори теж називає антирадарами.

Чим же потрібно керуватися, коли з’явитися бажання вибрати антирадар?

1. Найголовніша вимога до них: своєчасно виявляти зону дії радара, тобто адекватно реагувати на його сигнали. Для цього у антирадара повинні бути задіяні такі режими: Ultra – X, налаштований на виявлення радарів в імпульсному діапазоні режиму Х.
   Основні виробники – корейські та китайські розробники. Ultra – K, налаштований на виявлення радарів в імпульсному діапазоні режиму К. Розробниками нового блоку виступили корейські та китайські фірми, відповідальні і за програмне забезпечення. POPтм – сертифікований стандартом США і налаштований на виявлення радарів в імпульсному діапазоні К і Ка. Це найякісніші антирадари, які випускаються на фірмах Cobra, Whister, Escort, Beltronics. Для Росії їх потрібно “доробляти”, зате потім будь радар виявляється на 100 відсотків.
2. За вартістю антирадари поділяються на три класи: бюджетний, середній і елітний. У бюджетному класі переважають порівняно недорогі – до 150 $, сучасні апарати, що випускаються корейською фірмою Crunch, і китайської – Star. Причому по дальності виявлення переваги у корейців, а за якістю розпізнавання – у китайців. У середньому класі вартістю від 200 $ до 500 $, лідерство міцно утримують американські фірми Cobra, Whister і Beltronics. Найбільш популярні моделі Whister PRO58, Cobra серія XRS і Beltronics серії Vector. В елітному класі вартістю від 3000 $ до 5000 $, провідні позиції міцно утримують три американські фірми: Escort, Beltronics і Valentine One.

На сучасному Російському ринку радарів-детекторів (антирадарів) вибір дуже великий . Але ще продається багато моделей морально застарілого обладнання. Тому будьте уважні, коли у вас виникне необхідність вибрати антирадар.

Для того щоб якісно налаштувати карбюратор, необхідно виконати наступні операції.

1. Переконатися в тому, що правильно працює система запалювання автомобіля, в іншому випадку відрегулювати її.
2. Відрегулювати зазори в клапанному механізмі і переконатися, що компресія в циліндрах двигуна має величину, близьку до зазначеної в паспорті автомобіля.
3. Перевірити працездатність електромагнітного клапана карбюратора і чистоту жиклера холостого ходу.
4. Перевірити роботу заслінки холодного запуску. При втопленому “підсосі”, заслінка повинна бути у вертикальному положенні.
5. Перевірити відсутність вакууму в трубці, яка йде до розподільника запалювання. Якщо на холостому ходу двигуна розрядження в трубці є, відрегулювати положення дросельної заслінки первинної камери.
6. Перевірити положення заслінки вторинної камери. Вона повинна бути закрита. Якщо це не так, відрегулювати положення заслінки стопорним гвинтом.
7. Звернути увагу на поворотну пружину і хід троса “газу”. Трос повинен переміщатися в оболонці без заїдань, дросельна заслінка, при відпуску педалі, негайно повертається у вихідне положення.

Налаштувати карбюратор можна, відрегулювавши обороти холостого ходу, для чого, попередньо, прогріти двигун до робочої температури і виконати наступні операції:

• встановити гвинт якості на карбюраторі в положення – п’ять обертів від повністю загорнутого стану;
• вивернути гвинт кількості паливної суміші до того стану, коли зникне розрядження в трубці, що з’єднує розподільник запалювання і карбюратор, якщо двигун нормально тримає холості оберти в межах від п’ятисот до півтора тисяч оборотів, регулювання можна продовжити;
• ввернути гвинт кількості суміші до положення, коли обороти встановляться на величині вісімсот об/хв;
• загортати гвинт якості суміші і добитися рівномірного і стійкої роботи двигуна, продовжувати загортати гвинт до появи перебоїв і повернути гвинт в положення якісної роботи двигуна, коли обороти холостого ходу стійкі;
• гвинтом кількості суміші виставити холості оберти на величину, яка вказана в паспорті автомобіля, звичайно вісімсот – дев’ятсот об/хв;
• уточнити виконану настройку, повторивши операції, що виконуються в двох попередніх пунктах інструкції, три – чотири рази;

Якщо карбюратор налаштований правильно, при знятті дроти з електромагнітного клапана, двигун затихне.

Щоб динаміка вашого автомобіля була на висоті, експлуатаційний витрата палива був мінімальним, а ресурс максимальним, необхідно якісно налаштувати запалювання. Для автомобілів з класичною контактною системою запалювання ця процедура складається з трьох етапів.

1) Регулюється кут замкнутого стану контактів, для чого необхідно:

• зняти кришку розподільника запалювання;
• зняти горбок, що утворюється, зазвичай, на рухомому контакті;
• надфілем зачистити контакти трамблера;
• перевірити щільність прилягання контактів один до одного по всій їх площині;
• при необхідності, відрегулювати прилягання підгинанням нерухомого контакту;
• провертаючи колінчастий вал за храповик, за допомогою спеціального ключа або пусковою рукояткою, встановити максимальну відстань між контактами ;
• відвернути гвинт, що утримує від переміщення контактну групу і, використовуючи плоский щуп товщиною чотири десятих міліметра, встановити зазор між контактами таким чином, щоб щуп в ньому переміщався з невеликим зусиллям;
• затягнути гвинт, що фіксує положення контактної групи.

2) Проводиться регулювання кута випередження запалювання. Найлегше налаштувати запалювання автомобіля за допомогою стробоскопа.
Виконується це таким чином:

• будь автомобільний стробоскоп, переважно живиться від мережі 12 вольт, підключити до відповідних висновків акумуляторної батареї;
• надіти датчик сигналу на високовольтний провід, який йде до свічці запалювання першого циліндра;
• від’єднати від трамблера шланг вакуумкорректора і заглушити його;
• запустити двигун і прогріти його до робочої температури;
• домогтися стійких обертів холостого ходу;
• послабити болт, що утримує трамблер від провертання;
• світло лампи стробоскопа направити на шків колінчастого валу так, щоб було видно мітки на шківі і мітка на передній кришці газорозподільного механізму;
• повертати корпус трамблера за годинниковою стрілкою або проти годинникової стрілки поки положення мітки запалювання на шківі колінчастого вала не розташується проти мітки на передній кришці газорозподільного механізму;
• встановивши відповідне положення міток, зафіксувати корпус трамблера, затягнувши фіксуючий болт .

3) Перевірити результат регулювання в динаміці:

• на горизонтальній ділянці розігнати автомобіль до 50 км/год;
• різко натиснути на педаль газу, якщо детонаційні стуки не більше двох секунд – запалювання налаштований правильно.

Досить часто серед учасників дорожнього руху можна зустріти автомобілі, у яких не налаштовані прилади освітлення. Це стає проблемою не тільки у водіїв несправних автомобілів (ефективна зона видимості занадто мала), а й для водіїв зустрічного транспорту (їх “сліпить” світло ненастроенной фар).

Якщо в місцях експлуатації автомобіля немає автосервісу зі спеціальним обладнанням, можна налаштувати фари самостійно. Виконується це в такий спосіб:

1. Перевірити стан деталей підвіски автомобіля. Тиску в шинах коліс, стан пружин підвіски, різниця в розмірах шин, розподіл навантаження в кузові автомобіля – все це фактори, які впливають на напрямок світлового пучка.
2. Заправити бак автомобіля на половину його місткості, водійське крісло навантажити баластом вагою в сімдесят п’ять кілограм.
3. Перевірити стан ламп у фарах. Лампи з потемнілими колбами підлягають негайній заміні.
4. Підібрати для проведення настройки рівну вертикальну стіну, перед якою має бути не менше семи з половиною метрів горизонтальної ділянки дороги.
5. Щоб правильно налаштувати фари, розмітити на стіні екран. Для цього:

• під’їхати на автомобілі впритул до стіни;
• відзначити на стіні центр автомобіля;
• відзначити центральні осі кожної фари;
• від’їхати від стіни на сім з половиною метрів;
• на стіні горизонтальною лінією з’єднати точки центрів фар і провести через них вертикальні лінії;
• паралельно горизонтальній лінії проведеної через центри фар, нижче на сім з половиною сантиметрів, провести ще одну лінію;
• включити “ближнє світло”;
• закрити картоном ліву фару і регулювальними гвинтами, що переміщають відбивач по горизонталі і по вертикалі , відрегулювати праву фару таким чином, щоб верхня межа променя збігалася з нижньою лінією на екрані, а вершина кута в світловому плямі збігалася з вертикальною лінією, яка проходить через центр фари;
• закрити картоном праву фару автомобіля і відрегулювати ліву фару таким же чином, як проводилася регулювання правої фари автомобіля.

Якщо виконані всі рекомендації з налаштування, фари автомобіля будуть налаштовані правильно і не створять проблем у дорозі ні господарю автомобіля, ні іншим учасникам дорожнього руху . На автомобілях з роздільними фарами ближнього і дальнього світла, регулювання світла проводиться для всіх чотирьох фар індивідуально.