«Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу», – казав відомий кінорежисер та письменник Олександр Довженко. І, звісно, мав рацію. Адже наш народ, котрий сміється, тужить і плаче, відкриває нові сторінки історії у зашифрованих посланнях – піснях. Скажіть мені, будь ласка, чи зможете ви пригадати хоча би одну українську пісню?
– Звісно, – обуритеся, – звичайно, зможемо! До прикладу, «Ой, чий то кінь стоїть» – пісня, яку, мабуть, знають усі, бо ж ні одне застілля без неї не обійдеться. Приміром, нагадаєте собі такі перлинки, як «Несе Галя воду», «Чом ти не прийшов» – список можна продовжувати й продовжувати до нескінченності. А знаєте, як це приємно, коли ви впевнено скажете: Я знаю безліч українських народних пісень! Маю надію, саме так відповість кожен справжній українець.
Сучасна фолькова музика трішки різниться з тією, яку нам у генетичному коді нації передавали споконвіків. Адже автентична пісня, хоч і лунає й дотепер, проте її чути все рідше й рідше. У цій статті мова піде про етномузику, а також її розвиток в Україні. Розповідатиму про етногурти, які збирають велику кількість слухачів, навіть поділюся рефлексіями щодо того, чи реально популяризувати фолькову музику до таких масштабів, аби стати всесвітньовідомими. І, забігаючи наперед, одразу дам інтригуючу відповідь: немає нічого неможливого. Зацікавлені таким сміливим твердженням? То гайда дізнаватися, що воно й до чого!
«Пісня – це коли душа сповідається»
Отож поринаємо в автентику, етноспів, у магічну круговерть українських пісень та згадуємо разом зі мною, яка тематика переважає у репертуарі того чи іншого гурту. Вмощуйтеся зручніше, вмикайте українські пісні, будемо ще й експериментувати. А може, й медитувати?
Про медитацію я не просто згадала, адже «медитація» – це процес так званого самозаглиблення задля самовдосконалення. Саме завдяки медитації людина опиняється на самоті зі своєю свідомістю, думками й відчуває близьку присутність Бога. Ви ніколи не думали, чому, коли чуєте якесь дуже проникливе виконання української пісні, завжди хочеться відірватися від усіх справ і просто слухати?
Наприклад, голос Ніни Матвієнко у мене особисто навіює спогади з дитинства… Лишень уявіть собі: тепле літечко, пташки співають, сонце лоскоче гарячим промінням. У хаті затишно й тепло: бабуся вмикає брехунець й звучить Музика, від якої мурахи утворюють магічний танок поза шкірою. Та тоді мені подібне й на думку не спадало – шестирічним малюком ти тільки відчуваєш й ділишся своїм теплом та безпосередністю зі світом.
Це такий собі ліричний відступ під номером один. А ще чи не думали ви про те, що, слухаючи деякі треки ДахаБраха, можна спокійно медитувати? (я маю на увазі такі пісні, як «Над Дунаєм», «Ягудки»)… Для більшого ефекту занурення у власні думки є шанс скористатися прослуховуванням містично-колоритного інструменту вірменського походження – дудука. Зрештою, просто послухайте ліричну й м’яку українську пісню. Якщо добре вслухатися, можна виявити цілющо-лікувальний ефект: ваше серце звільниться від повсякденного бруду і проникне вглиб пісні. Приємно, мабуть, посидіти і зосередитися на емоціях – саме тоді ви поринете у світ духовності, розмовлятимете з Богом.
Гаразд, поекспериментували й повертаємося до теми. Візьмімо хоча би дримбу чи варган. Адже недарма цей високогірний інструмент ніби має магічну силу – завдяки ньому впадають у транс… Правду казав Григір Тютюнник: «Пісня – це коли душа сповідається».
Тим, хто не встиг впасти у транс, пропоную продовжити ближче знайомство із «земною» українською піснею, а саме: з гуртами та виконавцями. Ймовірно, я розповім якісь відомі факти, а ймовірно, порадую новими іменами, про які ви ще не чули. Отже, суб’єктивність передбачається, проте ви можете довіряти моєму смаку, бо ж я етномузиколог. Тому трішки слухового досвіду вже маю.
«Любов, як намисто: то розсиплеш його, то знову збереш» (Н. Матвієнко)
Кришталевий голос Ніни Матвієнко розпочне маленький екскурс по історичних цікавинках етномузики. Мабуть, ім’я цієї відомої української співачки, народної артистки України відоме не тільки в Україні, а й у світі. Спектр її композицій величезний – і родинна обрядовість, й календарна, й балади, гумористичні, українські пісні XVII-XVIII сторіч, ліричні пісні. У репертуарі Ніни Митрофанівни іскрами горять пісні про кохання. Співачка навіть своє визначення любові має: «Любов, як намисто: то розсиплеш його, то знову збереш». Намистинки душі збираються в одні великі Коралі – кришталево-сріблясті, як забарвлення неймовірної краси голосу видатної співачки – берегині українських традицій.
«Сміються, плачуть солов’ї», «Сива ластівка», «Гойда, гойда-гой, ніченька іде» – я назвала всього кілька пісень, а ви вже уявили, правда ж? Від них на серці стає тепло… Традицію маминого співу перейняла також і дочка – Тоня Матвієнко. Ось яким магічним чином голос передається по спадку.
Необхідно згадати і про Квітку Цісик – американську співачку українського походження, котру любили й поважали далеко за межами нашої країни. А ви чули, що за пісню «Ти світло мого життя» («You Light Up My Life»), яку співачка виконала для однойменного фільму, 1978 року їй вручили премії «Оскар» та «Золотий глобус»? (за найкращу пісню). Часто цю виконавицю знають завдяки одній із найвідоміших пісень «Верше, мій верше», а також «Іванку, купи ми рум’янку», «Комарик», «І шумить, і гуде».
То є бистрая вода синіх гір…
Явище написання пісень у стилі народної музики охопило українську естраду в 60-х роках. Взяти хоча б ВІА «Смерічка», легендарні пісні «Червона рута» та «Водограй» якої традиційно виконуються українцями за різних нагод. Цей український естрадний вокально-інструментальний ансамбль був створений 1966 року, проте шаленою популярністю відзначався 1968 року, коли у музичний гурт завітали Василь Зінкевич та Володимир Івасюк. Авторські слова пісень все ж не заважали учасникам співати українські народні – приміром, послухайте хоча б композицію «Ой ти, струмочку».
Зачерпнемо на хвильку водиці з Чорного Черемоша – згадаймо легенду про загадкове чар-зілля, яке в народних переказах зображується символом вічного та чистого кохання. Так-так, я веду мову про «Червону руту». За легендами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде й зірве, буде щаслива в коханні.
«Заплющ очі. Дивись серцем».
Серед розмаїття пісень народних, а чи професійних виконавців можемо почути кілька балад у виконанні Тараса Компаніченка – кобзаря, бандуриста та лірника, лідера гурту «Хорея Козацька». Це людина високого польоту, обдарований музикант, котрий нещодавно разом із не менш талановитим лірником Андрієм Ляшуком знімався у відомому на всенький світ українському фільмі «Поводир». Останнє, мабуть, є відомим для вас, адже режисер історичної драматичної кінострічки – Олесь Санін – сам досить добре володіє грою на кобзі. Якщо ви не встигли переглянути цей фільм, обов’язково скористайтеся нагодою, він вартісний і сильний, рекомендую!
Наступним музикантом, який відроджує автентичну інтерпретацію пісень, є Михайло Хай – етномузиколог, лірник і бандурист. У його репертуарі – думи, історичні пісні та канти (хвальні урочисті пісні духовного або світського змісту. – Прим. ред.). «Дунаю, Дунаю, чему смутен течi», «Про Марусю Богуславку», «Дума про невольника», «Сирітка». Отже, я закликаю послухати і духовно збагатитися.
Не можна не згадати про володаря колекції народних інструментів, львів’янина Любомира Кушлика. Цей етномузикознавець має близько 700 інструментів. Сторічні бандури, трембіти, цимбали, дуди, басолі й такі менш поширені інструменти, як довбушівки, подвійні телинки, пищики, зозулі, дримби, калатала і свищики, – все є у колекціях пана Любомира.
Не менш відомою є колекція Романа Кумлика, що розташувалася у м. Верховина Івано-Франківської області (на жаль, пана Романа вже немає з нами). Звісно ж, карпатська тематика переважає – у музеї народних інструментів, де можна побачити всю цю красу, є трембіта, волинка (дуда, «коза»), колісна ліра, сопілки різних моделей, флояри звичайна і подвійна, флейта Пана, ріг.
Я не просто так згадала про цих людей, адже пан Роман свого часу грав на всіх інструментах. Пан Любомир інтерпретує безліч українських мелодій, пісень на інструментах, про кожен із них має окрему історію.
Виконавця, музику якого також було би варто послухати, називають «маестро повітря», легендою українського фольклору, це – Мирон Блощичак. Музикант досконало володіє грою на близько 20 традиційних музичних інструментах. Серед них: акордеон; класичні – кларнет, саксофон; старовинні – теленка, дримба, флояра, флейта Пана, зозулька, коза, дводенцівка, колісна ліра… Цей список, звісно ж, можна продовжувати. Проте вартує один раз почути виконання – і українська музика захопить своєю красою.
Серед молодих й талановитих етноекспериментальних виконавців можна назвати таких, як Йорий Кльоц, Люди Добрі, ДримбаДаДзига, Атмасфера, Кораллі, Тарута, чарують своїми голосами Ілларія, Мар’яна Садовська. Про Мар’янин голос захоплено відгукуються не тільки українські виконавці, а й зарубіжні. Взяти хоча б відгук голови конкурсу Creole-2006 Мартіна Греве: «Починаєш слухати і думаєш: “… Що вона співає? Така дивна музика…” І тоді ти слухаєш далі й одразу все розумієш. Її голос пробирається під вашу шкіру – це просто неймовірне відчуття. Вона співає, говорить, кричить, і робить це так швидко й емоційно. Тоді вслухаєшся в роботу музикантів і розумієш, що вони дуже професійні, вони не вигадують щось неприродне, але разом зі співом ця музика настільки незвична – ми такого ще ніколи не чули. Просто електризуюче!». А Мар’яна – і співачка, й актриса, композитор, аранжувальниця, музичний драматург, викладачка, фольклористка,
художниця… Отака талановита українська етноестрада.
Варто також згадати про пласт автентики, який відроджують Ганна Коропніченко, Сусанна Карпенко, Наталка Половинка, «Гуртоправці», «Погорина», «Древо», «Веснянка», «Божичі», «Володар», «Буття», «Коралі» (львівський автентичний гурт). Щоразу за нагоди ці виконавці їздять у фольклорні експедиції і записують пісні-перлинки.
Відомими в Україні також є гурти «ДахаБраха», «Гуляйгород», «Бурдон», «Гудаки», «Тінь сонця», «Ойра», «Русичі».
Фолк-рокові гурти «Сонцекльош», «Гайдамаки», «Плач Єремії», «Тартак», «Перкалаба», «ВВ», «Рокаш», «Козак Систем» драйвом проникають у судини й не залишають байдужим навіть найбільш вибагливого гурмана.
Тішать багатством джазової імпровізації та етнограції проекти Ігоря Закуса та львівського гурту «Шоколад». Є й ансамблі, до репертуару яких входять українські пісні, інтерпретовані на сучасний лад, – це талановиті й яскраві «Піккардійська терція» та «ManSound». Серед молодих-починаючих згадаю також «Морелі», «До схід сонця», «Марвінок», «Трояка ружа».
Чому б не зауважити про етномузику наших сусідів, ближчих та далеких, адже їхній підхід до самого стилю значно відрізняється від нашого? Запальні молдавські хлопці з гурту Zdob și Zdub експериментують у жанрі фолк-року на свій маневр, талановитий балканський (як він сам себе називає, югославський) виконавець Горан Брегович гарячими ритмами запалює Європу. Грузинська співачка з неймовірним тембром голосу та зашкалюючою харизмою Ніно Катамадзе тішить талантом неймовірної краси голосу та вмінням імпровізувати – заворожувати.
Вірменсько-український етно-джазовий проект Лаура і Крістіна Марті, в якому співають сестри Марті, вражають вишуканістю та експериментальністю злиття вірменського мелосу і сучасного європейського джазу.
Серед українських композиторів, творчість котрих напряму пов’язана з фольклором, достатньо перерахувати таких, як Микола Лисенко (основоположник української класичної музики), Микола Леонтович (різьбяр у музиці, створював обробки народних пісень), Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич, Анатолій Кос-Анатольський, Микола Колесса, Мирослав Скорик, Леся Дичко, Ганна Гаврилець, Богдана Фроляк, Віктор Камінський, Олександр Козаренко та багато інших.
Чи етномузика у нашій країні розвивається на достатньо високому рівні? Думаю, що так. Проте немає межі досконалості. Адже в Японії кожен, хто вступає до університету, мусить знати 300 народних пісень. Кожен, уявляєте? А чого нам бракує, щоб стільки знати? Адже у піснях закладені традиції народу, його думки й переживання, традиції та звичаї, ментальність і генетичний код.
Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Так сказав Йоганн Вольфганг фон Ґете. Мені здається, ця цитата актуальна також і дотепер. Тільки я би ті ж слова перефразувала щодо українських народних пісень. От вам і розвиток – починається в думках кожного з нас.
Ми підійшли до найцікавішого: чи є в Україні фольковий, етно- чи інший експериментальний гурт, в основі якого – українська пісня, та який знають далеко за межами України?
Моя відповідь: так. Нехай не ображаються гурти й виконавці, яких не віднесу до найбільш відомих. На моє глибоке переконання, концертуючим етногуртом, що здобув велику популярність за кордоном, є ДахаБраха.
Про стиль говоритиму виключно з міркувань самої концепції гурту, яка відображена на його сайті: «Це багаторічний експеримент у царині космології людської душі. Він ґрунтується на вірі наших предків, теорії хаосу та метафізиці пісенної творчості народів світу. Із цього синтезу і бажання створювати музику не лише усвідомленою, але й одухотвореною група «ДахаБраха» виокремила свій стиль, з якого власне формується новий епос». Назва гурту оригінальна, за офіційною версією, походить від староукраїнських слів «давати» і «брати». Музичний стиль визначається учасниками як «етнохаос», що підкреслює «хаотичне» поєднання різних етнічних складових. Гурт використовує українські народні пісні, переважна більшість яких записана у фольклорних експедиціях різними регіонами України (переважно центральними).
Учасники експериментального ансамблю відвідали Великобританію, Австрію, Німеччину, Швейцарію, Францію, Австралію, США, стали культовими на Батьківщині менше ніж за десятиріччя свого існування.
Це власний, не схожий ні на кого, експериментальний стиль, харизма, костюми, автентичні та класичні манери виконання, а також… Інструменти, адже у складі гурту чути цілий оркестр, правда, не симфонічний, проте змішаний, а є тут ось що: віолончель, тромбон, басовий барабан; джембе, перкусія, жалійка, волинка, флейта, бугай, акордеон; гармошка; дарбука, табла, діджеріду, і це як мінімум, бо список можна продовжувати.
Ну як, читачі «Експерименту», чи багато я сьогодні говорила про нове-експериментальне? Сподіваюся, ви почерпнули щось цікаве для себе.
Завершуватиму фестивалями, які проводяться на території України – серед них численні етно-рокові: «Країна мрій», «Шешори», «АртПоле», «Етноеволюція», фолькові «Підкамінь» та «Етновир», «Ту Стань». Брати участь у такого роду імпрезах почесно й цікаво, а ще корисно: можна дізнатися багато фактів про ту чи іншу місцинку, зав’язати нові знайомства й поспівати пісень біля фестивальної ватри.
Народна пісня – це духовне обличчя нації.
Слухаймо наші пісні! Миру нам та тепла. Справжнього українського тепла й любові – у кожну домівку!
А пісня – це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
І. Драч
Про етномузику розповідала Анна Шпилевська
Цитати до статті:
«Народна пісня – духовне обличчя нації»
А. Міцкевич
«Забудеш рідний край – твоє всохне коріння»
П. Тичина
«Жива душа народна, жива, неподоланна!»
О. Довженко
«Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п’янить»
Олександр Олесь