Приблизно місяць тому я вирішив їхати до Будапешту. Один знайомий запросив на день народження до Катовіц (Польща), і наступного дня автівкою ми поїхали далі.

В авто було 5 чоловік, їхали ми через Цешин (місто на кордоні Польщі і Чехії), оскільки двоє пасажирів було саме з того міста.

Отже, все було б непогано, якби не зіпсувалось авто. На кордоні між Чехією і Словаччиною зіпсувалось зчеплення, і ми почали просити допомоги у попутніх. Через хвилин 40 невдалих спроб когось зупинити, все-таки один чех зупинився і викликав поліцію. Поліція почала на нас кричати і погрожувати, замість того, щоб допомагати. Одразу зібрали документи і почали перевіряти. Втім, все ж таки допомогли, підкинувши до Словаччини. Тамтешня поліція була набагато привітнішою і авто завезли на сервіс, а ми всі разом опинились у Словаччині в місті Чадца 🙂 Троє з нас вирішили ночувати у готелі, хоча ціни були просто вражаючі – 22 євро з особи. Я вирішив – чорт з вами. Йдемо на клуби. На жаль, мій “друг”  був занадто п’яний, але це не зіпсувало мені свято. Ми відвідали три клуби, я відчув повністю атмосферу, жодна особа не спілкується англійською, куди легше розумітись, спілкуючись польською. Музика була лише словацька, жодної іноземної пісні. Відповідно, жодних туристів в тому місті я не зустрів. Але це не завадило мені познайомитись з двома словаками 🙂 Вони були дуже веселі і позитивні, хоча одне одного ми розуміли так десь на 30-40%, англійською, очевидно, вони не спілкувались. Я добре знаю словацькою лише лайливі слова, тому було досить смішно слухати моїх нових друзів, брудна лайка лунала з їх вуст постійно))). Десь о 6й ранку жодного бару ми з ними не знайшли, тому вирішили розстатись 🙂 Я з другом повернувся до готелю, де ми і зустрілись всі разом.

Ось і почались проблеми. Спочатку – поїздка за автомобілем і здача його в сервіс. Частина нашої групи (двоє чоловік) сиділи з усіма речами в якомусь кафе, а інша частина – поїхала за автом. І ось почалось, людей із групи, яка їхала, я знав не дуже добре. Виявилось, що їм навіть складно передзвонити, не відбирали телефон і т.д, і по 2-3 години я чекав 2 рази. Другий раз – частина групи йшла до автовокзалу, щоб дізнатись про поїзд, автобус і т.д.

Оскільки двоє з нас були з Цешина, ми вирішили повернутись саме туди. На щастя, я міг переночувати у мого знайомого, він мав чудовий великий дім, і мені навіть виділили цілу кімнату 🙂 Очевидно, ще й кормили постійно. Дуже крутий прийом і навіть настрій мій вже покращився. Ми залишились двоє з другом, ходили також до Чехії і повернулись 🙂  і ввечері ми знову зустрілись нашою компанією в 5 чоловік в клубі в Цешині. Було досить весело, а запросила нас туди дівчина, яка їхала з нами. Вже у клубі вона повністю нас ігнорувала і перебувала тільки зі своєю компанією. І ще забув сказати, попередньо ми вирішили всі разом їхати до Праги, адже всі вже налаштувались на такий виїзд і повертатись з пустими руками було без сенсу.

Наступного дня виявилось, що 2 чоловіки поїхали до Праги, і не повідомили іншій частині групи. Але мені було, якщо чесно, всеодно. Ще вчора вони не реагували, не брали трубки, чому я маю перейматись. Оскільки ми були практично в Чехії, я все-таки вирішив їхати до Праги. Білет коштував щось 330 крон це приблизно 350 грн. Ну і чорт з тим вже.  В поїзді вже було весело, жодних обмежень не було – можна пити алкоголь, грали на гітарі і т.д. Пролетіло досить швидко. Ми знайшли наш хостел в Празі (коштував близько 8 євро, але двоповерхові ліжка, повне лайно одним словом). Перший похід в місто приніс дуже багато вражень – повсюди дилери, які практично на кожному кроці пропонують не тільки траву, а і особливо небезпечні наркотики. В клубі – транссексуали. Одним словом – Європа у повній красі. В хостелі один мешканець не міг довго заснути, бо брав метаамфетамін, а ще розповідав нам, де можна замовити шльондри і які краще. Він був з Литви, спілкувався російською і польською, напевно чеську теж знав.

Наступного дня мій друг не прокинувся рано, оскільки рано я планував іти на екскурсію містом. Речі він теж відмовився залишати у хостелі. Одним словом – в мене вже було бажання просто його кинути і подорожувати далі самому, але я мав повернутись в Цешин, його родина дійсно надала мені місце для ночівлі + забезпечила мене їжею, тому дуже вдячний їм! Ну і таким чином я не міг кинути знайомого просто на дорозі. Він почав дзвонити до решти нашої групи, хоча я давно зрозумів, що не варто навіть з ними зв’язуватись, бо вони просто божевільні, не беруть трубку, морозяться і т.д. Я просто запропонував – піти на центральну площу, потім піти на мост Кароля.  Ну і ввечері повернутись додому. Втім, згодом я все-таки запропонував ще залишитись на 1 день і наступного дня все-таки відвідати екскурсію,  а вже потім їхати додому.

Отже, ми залишились ще на 1 день, знову повернулись в наш хостел, і знову пішли в центр міста. Було вже не дуже весело, адже цілий день з речами ходили по місту, я просто страшно змучений, якось дотягнув до кінця. Наступного ж дня ми пішли на екскурсію. Ніби безкоштовна, але в кінці всі платили чайові. Я дав лише 20 гривень, адже гід на самому початку вже почав випрошувати чайові, як на мене, це дуже поганий жест. Отже, екскурсія була непоганою, тривала, здається 3 години. І вже потім ми повернулись до Цешину.

Там я переночував, відновився, знову-таки поїв, і ще й батько мого друга завіз мене у Сосновець. Там я поселився у іншого знайомого, з Іспанії. Він знімає квартиру і у них була вільна кімната. Тому моя подорож ще більше затягнулась. І в сумі складала, здається, 14 днів замість 3-5, які я планував. Спочатку ми пішли у місто – Катовіце вечором. Наступного дня – на озера в Домброві Гурнічій, позичили велосипеди і дуже весело провели день. Потім знову повернувся в гуртожитки, старі знайомі, багато друзів, спогади.

Врешті-решт я всеодно наступного дня проспав і поїхав до Кракова, там ще провів з 4 години, адже буквально на 20 хвилин запізнився на свій поїзд. Краків особливо мене не вражає, та ще й був я там вже з разів 10. До Львова я дістався пізно ввечері. Знову ж таки, замовив собі там хостел всього за 80 грн. В порівнянні з Прагою це було просто щастя. І ще й нормальне ліжко, і лише 3 особи в кімнаті 🙂 Звичайно, що я пішов на Площу Ринок у Львові, тоді я вже був сам. Самому дуже сумно, як виявилось. Не хочу сам подорожувати. Хоча атмосфера і далі була фантастичною (Львів є Львів). Посидівши у барі на Площі Ринок, я спокійно повернувся до хостелу, по дорозі зустрів справжнісіньких поляків, з якими теж у досить веселому ключі поспілкувався і одразу ж попрощався. Наступного дня не хотілося повертатись додому. Хотів залишитись ще. Все ж, була попутка і я, здається, о 13й годині вже покинув Львів.

Дорога до Житомира теж була цікавою. Водій сказав всім пристібнути паси безпеки. Ніби спілкувався з ним нормально, а потім виявилось, що він свідок Єгови, саме тому всі і мусили пристібатись (сміх та й годі). Але в сумі він був досить розумний, цілком можна було спілкуватись з ним на нормальні теми. Також в автівці їхав справжній громадянин Португалії, який розповідав, що за відмову від українського громадянства ще треба платити немаленьку суму. Тому в нього разом з португальською ID-картою, був і український паспорт. Чому він повернувся в Україну? Дружина тут, але як він познайомився, цього я вже не питав. Загалом поїздка не була вже такою веселою, але і я вже був змучений після довгої подорожі, тому просто мовчки повертався додому.