Розпочалось все з того, що я мав їхати додому в неділю. [Для тих, хто не читав мій блог раніше, розповім, що навчаюсь я у Польщі в місті Катовіце.]
Але перший раз в житті я проспав свою подорож, оскільки будильник просто не задзвонив [щось сталось з телефоном].
Що цікаво, там було 2 білети. Катовіце-Краків і Краків-Перемишль. То другий білет вдалось повернути. Оскільки відправлення було об 11й, а прокинувся я о 10й. Тобто, я втратив гроші за перший білет і втратив 15% з другого білету.
А найгірше в тому всьому, що я також мав білет на потяг вже в Україні. І він коштував 140 грн. Повернувши його, я втратив 40 грн :Р Вважаю це величезним відсотком, оскільки в Польщі за ту саму послугу я заплатив 15%.

Отже, наступного дня я купив білет на 4-ту годину ночі. З Сосновця (де знаходиться мій гуртожиток) необхідно було виїхати о 1й годині ночі, оскільки пізніше автобусів вже не було. Для прикладу, таксі з Сосновця до Катовіц коштує 80 злотих, тому трамвай і автобус залишаються єдиною можливістю дістатись до міста і в нічний час вони ходять дуже рідко.

На вокзалі в Катовіце я побачив досить багато бомжів (це для мене дивно), хоча сам вокзал досить сучасний (недавно відремонтований). Ну і очікувати мені необхідно було близько 3-х годин.

Отже, я увійшов до бажаного потягу, і тут почалось найгірше. Якщо ви знаєте, що таке польські потяги, ви мене чудово зрозумієте. В моєму купе вже було 7 чоловік, коли я тільки входив. Місця для кожного просто критично мало. Я буквально був затиснутий з двох сторін! Ненавиджу це, але якось пережив цю подорож.

Наступний етап – це маршрутка з Перемишля до кордону. Хоча в неї і напихається дуже багато людей, але польські водії хоча б більш-менш контролюють кількість і намагаються не заповнювати місце вщент.

Перейшовши кордон пішо, я сів до української маршрутки, попередньо купивши білет. Очевидно, всі місця для сидіння були зайняті і далеко не всі там мали білети. Отже, я пред’явив претензію водію, щоб він мені виділив місце. Він сказав, що місце в білеті не вказано і воно не гарантується о_О, але все-таки виділив. Згодом в цю маршрутку почало впихатись стільки людей, що навіть було незручно сидіти. І тут я зрозумів, чому я плачу за проїзд в Польщі значно більше. Заплатив би більше, але хотів би їхати в нормальних умовах.

У Львів приїхав десь о 15й годині, і, на жаль, оптимальним варіантом для мене був лише автобус о 19-30, який їде безпосередньо до Житомира з автовокзалу. Найцікавіше в тому всьому було те, що до Житомира немає прямого потягу, тому мені пасував би тільки нічний потяг, щоб зранку зробити ще одну пересадку.

Хороші спогади в мене залишились тільки від автовокзалу у Львові, де в залі очікування є розетки а також безкоштовний wi-fi та ще й чудова атмосфера)

Врешті якось дістався до Житомира і вже не відчував такої ностальгії, як в минулому році. Перше повернення в минулому році було складним, але зараз вже настільки звик, що відчуваю себе однаково як в Україні, так і в Польщі. Міг би жити як тут, так і там.