Я вже другий рік живу у Польщі, а проблема інтеграції і досі актуальна. Зі студентами з групи я не в дуже хороших відносинах, і проблема абсолютно не в мені. Вони навчались разом протягом трьох років перед магістеркою. Часто вони спілкуються на теми, які мені не зовсім зрозумілі, хоча мій рівень польської вже досить хороший.
Ще один цікавий момент – вони не діляться матеріалами, це при тому, що я ділюсь без проблем і взагалі не бачу в цьому нічого дивного. Тобто, мене просили скинути багато речей, я відправляв, а коли просив сам, то чекав місяць і більше. Але це таке, можна списати на лінь. Але ж вони все здадуть в останній момент, а я – далеко не факт, що все здам. Можливо, ситуація виглядала б інакше, якби в групі було 2 і більше українців. Ми б просто спілкувались би між собою і на цьому кінець.
Наступна цікавинка – це відношення поляків вцілому до українців. Будучи на практиках, я мав нагоду чути (приховано), як обговорювали українців, не тільки мене, а і з усього гуртожитку. Відношення – край негативне, як до “другого сорту”.
А ще українці у поляків асоціюються з бандерівцями, ця тема просувається на державному рівні. Навіть молоді люди, які не цікавляться історією, наз. українців “людовбивцями” і “бандеровцамі”. Єдине,що тішить у таких відносинах, що поляки теж антиросійські, але тема “Волинської різні” вже дістала. Зрозуміло, що вигідно це Росії. А знаєте, що мені ще цікаве писали поляки. Що конфлікт з Кримом і Сходом України їх абсолютно не стосується.
Тому не дивно, що в українців виникають такі проблеми при інтеграції в Польщі. Мені особисто до цього часу не дуже комфортно жити і навчатись тут, хоча кожного дня зустрічаю багато українців і інколи почуваю себе, як вдома.
Показна “любов” Польщі до України побудована на двох речах: по-перше це наявність спільного ворога – Росії (ворог мого ворога мій друг), по-друге це те що при вступі в ЄС ми мусимо віддати все націоналізоване СССР польське майно колишнім власникам – полякам, тобто причина чисто меркантильна.
А насправді ніякої любові між нашими народами немає, і якщо ми продовжимо вести націонал-етнічну політику на державному рівні і далі розвалювати країну то нас чекає війна на заході країни. Донбас №2.
Дякую за цікавий огляд!
Іван, і тобі дякую за відгук!
Всі ляхи хворі. Рано чи пізно починають гадити. Поганий народ. Сучі діти мусять каятись за геноцид.
Отримав сповіщення на пошту про новий комент тут. Шивер – от так краще не робити. Хочеш жити в мирі – починай з себе, а найкращий спосіб жити в мирі – бути сильним і при цьому тактичним.
“Сучі діти мусять каятись за геноцид” – це про кого?? Про нас чи про поляків? 🙂
Щось я не розумію про що ви. Ляхи мусять платити репарації за геноцид.
Та будь-де на чужині ти будеш чужим. Щодо того, що “крим і донбас” їх не стосується – по суті, так і є. Вони знають, що навіть якби Росія повністю захопила Україну (звісно подавиться і такого не буде), до них Путлєр лізти вже точно не ризикне. Якщо Україна – це по суті «третій світ», то Польща є член НАТО і у випадку «рипання» на її захист стануть армії всіх країн-членів альянсу.
І як не дивно, я поділю їх думку. Чого поляки мають допомагати Україні, якщо сама Україна нічого не робить для допомоги собі? (тут я про нашу владу).