Ерік Еріксон – відомий психолог, чудовий письменник, блискучий теоретик, один із найвпливовіших вчених постфрейдизму. Його фотографії з’являлися на обкладинках таких журналів, як «Newsweek» та «The New York Times Magazine». Книги Еріксона читають, вони продаються багатотисячними тиражами. А праця «Істина Махатми Ганді: про походження войовничого ненасильства» («Gandhi ‘s Truth: On the Origin of Militant Nonviolence») 1969 року навіть отримала Пулітцерівську премію та була нагороджена Національною книжковою премією США.

В таких неймовірних досягненнях немає нічого дивного, адже яскрава особистість заслуговує на яскраве життя. Як Еріку Еріксону все це вдалося? Проаналізуємо життєвий шлях та професійну діяльність вченого разом, адже доля цього психолога є доволі цікавою.

Біографічний екскурс

Народився Ерік Еріксон 15 червня 1902 року в німецькому Франкфурті-на-Майні. Він є позашлюбним сином Карли Абрахамс, жінки єврейського походження, яка вже вагітною переїхала з Данії в Німеччину. Карла офіційно вийшла заміж за Вальдемара Ісидора Саломонсена, тому Ерік спочатку був записаний як Ерік Саломонсен. Пізніше чоловіком жінки став педіатр Теодор Хомбургер, і в 1909 р. прізвище дитини змінили на Хомбургер. Через два роки вітчим усиновив Еріка, а інформація про справжнього біологічного батька від хлопця приховувалася.
В сім’ї Хомбургерів строго дотримувалися єврейських ритуалів – відвідували синагоги по п’ятницях і суботах, діти, крім звичайної, отримували й єврейську освіту. Через «неєврейську» зовнішність – хлопчик був високим блакитнооким блондином – Еріка дражнили у школі. Згодом у дитини закралася підозра, що його батько насправді не був євреєм.
Незважаючи на данське походження, психолог вважав себе німцем. Проте згодом став справжнім американцем – після одруження з канадською художницею та танцівницею Джоан Серсон Ерік у 1933 р. емігрував до США, прийняв християнство та американське громадянство. А наприкінці 1930-х рр. Ерік Хомбургер змінив своє прізвище на Еріксон, зберігши Хомбургер в якості другого імені. Сам психолог жартував, що врешті «усиновив сам себе», оскільки Еріксон дослівно означає «син Еріка».
До 18 років Еріксон здобував освіту в класичній гімназії, де, варто зазначити, відмінником не був. Вітчим Еріка переконував його вивчати медицину, та після закінчення гімназії майбутній психолог відправився у мандрівку Європою, щоб «знайти себе». Напевно, ця подорож мала важливий вплив на формування особистості хлопця. Повернувшись через рік, Ерік почав навчання у художній школі: спочатку опановував живопис у Мюнхені, а згодом – у Флоренції. Творче життя художника дало Еріку внутрішню свободу та час для самопізнання.
В 1927 році друг дитинства запросив Еріксона до Відня, щоб малювати дітей в експериментальній школі. Тоді той не цікавився психоаналізом та й не мав найменшого уявлення, що він собою являє, проте знайомство з Анною Фрейд, молодшою донькою Зигмунда Фрейда, змінило плани Еріка на майбутнє.
Збори вчених, які займалися психоаналізом, у 20-ті роки не були офіційними і мали форму неформальних зборів, пікніків. Під час таких зборів Еріксон започатковував вигідні нові знайомства і поступово вивчав психоаналіз. Він зумів поєднати художника з психоаналітиком, і саме це допомогло йому стати оригінальним у кар’єрі. Еріксон почав проходити щоденні психоаналітичні сеанси з Анною в домі її батька.
Ерік завжди наголошував, що з повагою ставиться до вчення Фрейда, проте у своїх дослідженнях він пішов далі, критично оцінив висновки Фрейда та зробив власні, висунув свою концепцію розвитку людини. Еріксон осучаснив психоаналіз, підлаштував його під тогочасні умови.
Також Еріксон пройшов навчання в Асоціації вчителів Монтессорі [Педагогіка Монтессорі — система педагогічного виховання, запропонована в першій половині XX століття італійським педагогом, ученим і мислителем Марією Монтессорі. Полягає вона в індивідуальному підході до кожного малюка, підкреслює і розвиває потенційні здібності дитини, задовольняє індивідуальні потреби. – визначення статті]. Саме під впливом Монтессорі Еріксон зацікавився психологією дітей.
В 1929 році у віденському замку на маскараді Марді Грас Еріксон зустрів Джоан Серсон і з першого погляду закохався. У них виявилися спільні інтереси – Джоан була вчителькою сучасних танців, отримала ступінь бакалавра з педагогіки та магістра соціології, а також займалася психоаналізом. А вже через кілька місяців Ерік та Джоан одружилися.
Еріксон закінчив вивчення психоаналізу в 1933 році та став членом Віденського психоаналітичного товариства. Згодом його сім’я переїхала до США і поселилася в Бостоні, а Еріксон став першим дитячим психоаналітиком у місті. Тут його кар’єра склалася дуже успішно – Ерік викладав у Гарвардському, Єльському та Каліфорнійському університетах, працював у престижній Центральній лікарні Массачусетса, займався приватною практикою. В ті роки Еріксон спілкувався з відомими психологами Генрі Мюрреєм та Куртом Левіним, антропологами Рут Бенедикт та Маргарет Мід.
У 1936 році Еріксон отримав місце в Єльській медичній школі. Потім поїхав у свою першу антропологічну експедицію в Південну Дакоту – спостерігати за дітьми індіанського племені сіу, рівень освіти яких був на дуже низькому рівні. В індіанців Еріксон побачив синдром неврозу, душевного сум’яття, а це пояснюється відсутністю твердого ґрунту під ногами, відірваністю від свого коріння. Індіанці відчували прірву не тільки позаду себе, а й попереду. Вихід Еріксон знайшов у відновленні і підтриманні попередньої системи цінностей.
Такі ж симптоми апатії і втрати своєї особистості він спостерігав у ветеранів Другої світової війни, які пережили сильний емоційний стрес. На основі спостережень Еріксон застосував такий термін, як «криза ідентичності». Його пацієнти потерпали від постійного стану страху, легко засмучувалися. Здавалося, самі ветерани не знають, ким є насправді, тобто вони втратили ідентичність свого его, втратили віру в свою унікальну соціальну роль.
Еріксон ніби поглинав інші культури, легко знаходив спільну мову з різними людьми. І така робота мала великий вплив на формування думок, світогляду самого психолога. Він багато спілкувався і на основі здобутого матеріалу, з першоджерел, розробив власну теорію розвитку здорової особистості.
В 1939 році сім’я Еріксона переїхала в Каліфорнію і прожила в Сан-Франциско 10 років, а Ерік продовжив працювати з дітьми.
У 1950 році Еріксона запідозрили у симпатіях до комуністів, і через політичні причини він вирішив звільнитися з університету Берклі. Цього ж року, коли Еріксону вже було 48 років, з’явилася його перша книжка «Дитинство та суспільство», де автор виклав свою концепцію особистості, життєвого циклу. Тут Еріксон підкреслює значення юності та інших періодів у житті людини і вводить поняття психобіографії.
Прихід до влади в Європі Гітлера глибоко вразив Еріка, тому що він завжди вважав Німеччину своєю батьківщиною. А тепер деякі з його друзів перетворились у нацистів, вбивали інших спільних друзів, які мали таке ж єврейське походження, що й Ерік… Під час подорожі на кораблі в Америку Еріксон проаналізував, чому молодь Німеччини потяглася за Гітлером. Свої роздуми Еріксон виклав у книзі «Дитинство і суспільство» в окремому розділі про Гітлера.
Ця книга перекладалася на десятки мов і досі використовується як підручник із курсу психології. Після неї почали видаватися нові й нові праці.
В 1951 році Еріксон переїхав у Стокбрідж (Массачусетс), щоб у приватній клініці Центр Остіна Рігса провести нову програму навчання і виховання дітей із фізичними та психічними вадами. Еріксон також вивчив біографію Мартіна Лютера та в 1958 році написав книжку «Лютер у молодості» («Young Man Luther»). Тут поєднано психоаналіз, біографічні, історичні дослідження. Ця книга викликала неабиякий інтерес, а також стала основою для п’єси на Бродвеї.
Загалом Еріксон першим розробив таке поняття, як психобіографія, почав оцінювати діяльність особистості через призму її життєвого шляху. Ерік ніби проклав місток між історією хвороби й історією життя.
Еріксон пояснював, що його цікавила біографія «великих людей», адже всі «великі» не просто творчі, сильні й енергійні. В їх душі відбувається постійна боротьба, їх турбують тривоги, і саме такі люди наполегливо добиваються вирішення своїх проблем. Вони чітко розуміють власне призначення та несуть особливу відповідальність за певну частину людства. Наприклад, Еріксон вважав: ми повинні захоплюватися Лютером, бо він намагався підняти свої проблеми до рівня всезагальних і вирішити для всіх людей ту проблему, яку не міг вирішити для себе. А Ганді, на думку психолога, хотів свободи для людей, ним керувала любов до істини.
Також Еріксон досліджував психобіографії Максима Горького, Адольфа Гітлера, Зигмунда Фрейда, Джорджа Бернарда Шоу, Томаса Джефферсона, Вудро Вільсона та ін. Всі ці праці свідчать про його глибоку обізнаність із історією та європейською літературою.
В 1960 році Еріксон став професором у Гарварді. А через два роки він поїхав в Індію, де спілкувався з індусами, що знали особисто Махатма Ганді та по-різному ставилися до його першого мирного протесту в Індії. Особистість Ганді дуже зацікавила Еріксона, тому він і почав грандіозну роботу над книжкою про цього революціонера. Вже в 1969 році її опублікував, і праця мала неабиякий успіх – була нагородженою Національною книжковою премією США і Пулітцерівською премією.
В 1975 році Еріксон повернувся з дружиною в Сан-Франциско з Гарварда. До самої смерті в 1994 році Еріксон досліджував останню стадію в своєму поділі життєвого циклу – старість. У 1980-х Ерік зробив висновок, що роль старших людей із часом змінилася, тривалість життя збільшилася, стало більше здорових і активних людей похилого віку.

Епігенетична модель Еріксона
Найбільший внесок Еріксона в теорію особистості – поділ людського життя на вісім стадій. За його моделлю, наше життя складається з восьми стадій, які охоплюють весь життєвий шлях – від народження до старості. Цим Ерік відрізняється від Фрейда, адже останній вважав, що розвиток «Я» охоплює тільки дитячі роки, а Еріксон довів, що індивідуум розвивається протягом усього життєвого шляху. Характер людини, хоч і формується в дитинстві, але ж не раз і назавжди! На кожному етапі життя він може змінюватися.
А ще Еріксон сказав: «Кожна доросла людина колись була дитиною. Вона ніколи не стане нею знову. Але і ніколи не втратить того, що набула колись».
Наш розвиток залежить від того, чи готові ми спілкуватися, взаємодіяти з іншими людьми, чи готові ми самі до цього розвитку. Тому кожний етап може мати як позитивний, так і негативний результат. Стадії розвитку особистості мають свій сталий порядок, і кожна наступна стадія продовжує попередню.
Всі наші життєві віхи закінчується певною психологічною кризою, яку потрібно переступити, вирішити, щоб успішно перейти до наступної стадії. Еріксон був впевнений, що життя людини можна зрозуміти, тільки дослідивши, як вона бореться зі своїми проблемами. Він стверджував, що кожен внутрішній конфлікт – своєрідний виклик долі, який людина повинна прийняти. Кризи є особливими моментами в житті людини: це моменти вибору між прогресом і регресом, інтеграцією та відставанням. Вони допомагають людині розвиватися, йти вперед, зростати, тому нам треба брати максимум сил, позитивних якостей та можливостей від кожної стадії.
Проте, за Еріксоном, кризи не обов’язково минають драматично, часто людина лише через певний час розуміє, що вже перейшла переломний етап свого життя. А коли починається наступна стадія, ми відкриті для всього нового, в нас ніби з’являється друге дихання.
Також на кожному етапі поєднуються дві крайнощі, два полюси, а наше завдання – знайти золоту середину, прагнути балансу. Наприклад, довіра. Ми повинні вміти відрізняти ситуації, коли ми можемо довіряти, а коли треба поводитися більш обережно. А безмежна працьовитість призводить до завищеної оцінки своїх можливостей… Тому тільки гармонійне поєднання двох полюсів формує здорову особистість. Пам’ятайте, що кожна стадія має свої плюси та мінуси. І невдачі на певній стадії життя можуть перекриватися успіхами на стадії наступній!
Свою модель людського розвитку Еріксон назвав епігенетичною [Епігенетична модель (epigenetic model) – перша психологічна теорія, що поділяє людське життя на вісім стадій і детально описує весь цикл нашого життя – дитинство, зрілість, старість – визначення статті]. Отже, Еріксон поділив життя людини на вісім стадій. Цю концепцію він звів в одну таблицю, над якою працював протягом 20 років! Опубліковував психолог її тричі – в 1959, 1963 та 1968 роках.
Еріксон досить ґрунтовно, з психологічної точки зору, досліджує кожен етап:
Перша стадія. Дитинка ще абсолютно беззахисна і залежить від фізичної турботи. Тобто це немовля, яке потребує постійної уваги.
Друга стадія. Період швидкого фізичного й розумового розвитку дитини; малеча починає ходити, брати речі в руки, ефективно спілкуватися. Дитина стає більш автономною і намагається контролювати не тільки себе, а й частину зовнішнього світу. На цьому етапі проявляються відчуття сорому і сумніву.
Третя стадія. Дитина у віці 4-5 років стає більш зацікавленою, рухливою, збагачується мова й уява, є готовність відкривати щось нове, навчатися. Головне заняття цього періоду – гра. А улюблене запитання – «Чому?» Також малюк вчиться ставити собі певні обмеження, рамки.
Четверта стадія. Дитині від 6 до 11 років, це період початкової школи. Тоді потрапляють за межі сім’ї, починається шкільне і культурне життя. Гра змінюється відповідальністю, в цей період треба розвивати свої навики та вміння.
П’ята стадія. Закінчується період дитинства, починається підлітковий етап. Людина об’єднує весь свій попередній життєвий досвід. Головне запитання цього етапу – «Хто я?». Виникає нове відчуття ідентичності его, людина часто почувається самотньою. Підлітковий вік є надзвичайно важливим у формуванні особистості. Треба чітко усвідомити, ким ти є, де ти є і куди рухаєшся.
Шоста стадія. Час завоювання незалежності від батьків та школи, потреба власного простору. Людина, усвідомивши свою індивідуальність, формує близькі відносини з іншими людьми. Тоді важливо, щоб людина досягла близькості в подружньому житті, у дружбі. Це період відчуття зрілої відповідальності, а також по-новому розвивається таке відчуття, як любов. За Еріксоном, любов – це найпотужніша сила в людині.
Сьома стадія. Людина піклується про своїх дітей, навчає їх. Турбота – основна ознака цього періоду.
Восьма стадія. Завершальний етап характеризується об’єднанням усього життєвого досвіду. Часто люди в старості впадають у відчай, роздумуючи «що було б, якби…», а також бояться смерті. Важливо підійти до цього етапу з правильним і адекватним ставленням до своїх уже прожитих років, досягнень та поразок, щоб у старості душу не огорнула пелена страшної недуги – відчаю.
Таблиця стадій людського життя входить в усі навчальні посібники з вікової психології. [Вікова психологія — психологічна наука, що вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя. – визначення статті]
На кожній стадії важливу роль відіграють віра, надія, довіра. Психолог попереджав, що запитання «Хто я?» може виникнути на будь-якому етапі життя. Тому треба бути готовим боротися за свою індивідуальність, за обраний шлях. Найважливіше в житті кожної людини – це віра в те, що «я той, ким я сам хочу бути».

Психотерапевт із душею художника
Багато психологів після Фрейда намагалися дослідити психоаналіз. Одним із найвідоміших его-психологів став Ерік Еріксон. Він успішно ввів вчення Фрейда у нову епоху, проте відійшов від класичного психоаналізу.
Найважливіше значення для нього мали «Я» людини, її здібності, а також фобії, депресії, страхи, вплив соціальних факторів. Йому вдалося вийти за рамки психоаналізу Фрейда, що бачив джерелом усього сексуальне бажання. Еріксон досліджував взаємовідносини у сім’ї, умови, в яких у людини формується его. Він доводив, що в розвитку особистості соціальні відносини відіграють одну з найважливіших ролей на кожній стадії нашого розвитку.
Погляд Еріксона на етапи людського життя, формування особистості є новим, оригінальним. Вчений позитивно дивився на людство і вірив, що кожен із нас здатний лікувати свої психічні травми. Теорії Еріксона ніби омолодили психоаналіз.
Також науковець довів, що лікар-психолог повинен аналізувати не тільки дитячі травми і проблеми пацієнта, а й розглядати конфлікти вже зрілого віку. Це знімає певну частину відповідальності, яка переноситься з батьків на індивіда та суспільство.
Саме через освіту і душу художника Еріксон не був звичайним психоаналітиком, він по-новому вивчав, досліджував. Наприклад, коли Ерік працював із дітьми, то завжди намагався прослідкувати за їхньою поведінкою вдома, в оточенні сім’ї.
Переселення психолога в Південну Дакоту для збору матеріалу про індіанців свідчить, що Еріксон дуже переймався досліджуваними проблемами, прагнув близько торкнутися чужого побуту й культури.
Ерік Еріксон вважав: справжній психолог ніколи не нав’язуватиме своєї думки, свого досвіду пацієнту. Навпаки, побачить потенціал розвитку людини і просто підштовхне її в правильному напрямку. Ерік у професійній діяльності підтримував всім відоме правило: стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. «Людина чомусь прийшла саме до мене, а не до когось іншого. Після прийому вона більше ніколи не буде такою ж, як була до цього часу… І я також». Тобто психотерапевт розвивається, змінюється разом зі своїм пацієнтом, підлаштовується під нього. І це вже щось якісно вище, ніж звичайні відносини «лікар – хворий».
Хоча досягнення Еріксона у сфері психології отримали широке міжнародне визнання, та не всі його висновки були сприйняті. Наприклад, зараз доводять, що способи Еріксона призначалися для лікування тільки хворих пацієнтів, а для здорової людини його методика не завжди мала позитивні результати.
Також Еріксона часто критикують за вміння красиво та віртуозно грати словами, проте його виклад є не завжди зрозумілим та логічним. Ерік частіше заплутує читача, ніж щось пояснює. А психолог Дональд Хамачек навіть звинувачував Еріксона у тому, що його висновки є надто суб’єктивними. Свої наукові роботи Ерік не розбавляв нічим зайвим, не спрощував. Один рецензент писав, що твори Еріксона треба читати, виділяти в них для себе щось головне, роздумувати й знову перечитувати… А це ж, навпаки, є ознакою роботи найвищої якості!
Висновки психолога до цього часу є сучасними та цінними. Його внесок дав поштовх для нових досліджень. Саме Еріксон збагатив психологічний словник такими широковживаними сьогодні термінами, як «ідентичність» [Ідентичність (identity) – це внутрішня безперервність, цілісність і тотожність людини самій собі. Володіння ідентичністю Еріксон вважав відчуттям і усвідомленням себе незмінним незалежно від змін ситуації й ролі; переживання свого минулого, теперішнього і майбутнього. – визначення статті], «криза ідентичності» [У психіатрії – стан психічних хворих, які втратили уявлення про самих себе і послідовності подій свого життя. Проте Ерік Еріксон переніс це визначення в психологію розвитку і показав, що криза ідентичності є нормальним явищем розвитку людини. У період юності кожна людина переживає таку кризу, пов’язану з необхідністю самовизначення, у вигляді соціальних і особистісних виборів та ідентифікацій. – визначення статті], «життєвий цикл» та інші.
Помер Ерік Еріксон в травні 1994 року у віці 91 року. Як бачимо, прожив він довге, насичене і плідне життя. Його друзі та знайомі згадують, що Ерік у колі друзів поводився вільно й відкрито, проте сам був скромним та шумних компаній уникав. Він бажав слави тільки своїм книгам, а сам хотів залишатися в тіні.

Сучасні студенти вчаться за книжками Еріксона, а його вісім стадій життєвого циклу описуються в кожному підручнику з психоаналізу. Безсумнівно, праці Еріка залишаються надзвичайно популярними і зараз його знають та читають у США, напевно, більше, ніж будь-якого іншого психоаналітика.
З висновків Еріксона можна виділити найголовніше правило в житті: треба знайти себе, сформувати своє «Я». І сам психолог це «Я» мав, він знайшов свій унікальний шлях, зробив власний внесок в історію психології, адже його вчення є такими важливими для людства і сьогодні.

Автор: Соломія Чир