Будь-який тваринний інстинкт – це вроджені, закріпленні генетично можливості та форми поведінки тварин, що виконуються з метою отримання корисного результату для забезпечення життя особи чи групи осіб. Для стабільного, повноцінного життя тварин найважливішими є інстинкти: добування їжі, розмноження, захисний, самозбереження, міграційний та материнський. Всі ці вроджені форми поведінки тварини отримують від матері чи старших осіб. Все ж деякі інстинкти передаються генетично і закладені «у крові». До прикладу, коли собака хворіє, то їсть лікувальну траву, хоча він і міг не спостерігати подібної поведінки у своєї матері. У деяких видів птахів, таких як зозуля, молоді особи відлітають у теплі краї першими, а дорослі птахи після них. В даному випадку цей інстинкт також вроджений і проявляється без попередньої підготовки. До даного ряду відноситься і материнський інстинкт, адже він один із найважливіших.
Материнський інстинкт, який притаманний не лише людям, а й тваринам, не має нічого спільного з відчуттям відповідальності та добротою.
Передбачлива природа нагородила цим інстинктом усю жіночу частину заради виживання дитинчат до того часу, поки ті не зможуть піклуватися про себе та добувати їжу самостійно. Про те, як люди піклуються про немовлят, відомо багато, а про тварин – зовсім трішки, тому дізнаємось, яка вона, тваринна любов.
У дикій природі до народження потомства тварини розпочинають готуватися заздалегідь. До прикладу, так чинять самки полярного ведмедя: кожної зими вони виривають барлогу, де народжують потомство. До пологів дотримуються особливої дієти: передбачливі тварини харчуються тюленячим жиром, щоб набрати масу в 200 кілограмів. Тільки після цього ведмедиці вагітніють. Причому нібито надлишкова вага абсолютно не зайва, адже, народивши зазвичай двох ведмежат, вісім місяців їх годують корисним, жирним молоком.
Найтурботливішими мамами вважаються самки орангутанга, що турбуються про своїх потомків близько 10 років, адже у середньому народжують одне дитинча раз на 8-10 років. За цей період часу молодих тварин навчають усьому необхідному: добувати їжу, будувати місце прожиття, берегтися від дощу, а ще відрізняти їстівну траву від отруйної. Кожного дня мама робить нове гніздо, де спить із дитиною обійнявшись. За все життя самка-орангутанг будує до 30 тисяч таких «будинків». Тільки людина доглядає за своєю дитиною довше.
Ще однією турботливою мамою є самка дикої свині. Лісники за допомогою спостережень дослідили підготовку до материнства та піклування про малят. Перед народженням вагітна самка покидає своє стадо та ховається за розлогими кущами. Вона ретельно досліджує територію, принюхуючись до чужих слідів, бруньок на рослинах, стовбурів дерев та кущів, при цьому глибоко втягуючи повітря, щоб швидко зреагувати на можливу небезпеку. Коли самка знайшла потрібне місце, вона розпочинає носом відкидати гілля на боки, вириваючи яму, на дно якої кладе викорінені паростки, гілки кущів та листя; так її гніздо стає більше ніж два метри у довжину та півтора метри в ширину. Після народження потомства самка не покидає місце народження добу, годуючи малюків кожних 3-4 години, в наступні дні відлучається від них на кілька годин, щоб поживитися. Дика свиня – віддана мати, адже у разі нападу на дітей якоїсь дикої тварини кидається на неї без роздумів, а поросята у цей час розбігаються у різні сторони. Через певний період часу, коли дітки вже окріпнуть, розпочинається школа життя: вони ходять за мамою та навчаються від неї усього необхідного, аби не загинути у дикому світі. Самка дикої свині у звичайний час спокійна, але коли стає матір’ю, то її світ змінюється і вона перетворюється на агресивну та войовничу, тому краще у цей період на неї не натрапляти.
Ріст дорослого кенгуру може перевищувати два метри, і тому важко уявити, що кенгурята народжуються крихітними. Новонароджене маля має вагу близько одного грама, а за довжиною не перевищує 2,5 сантиметри, і це за розміром швидше не малюк, а ембріон. Кенгуреня з’являється на світ через місяць після зачаття голим, сліпим та глухим, чіпляючись у сумці за шерсть матері гострими кігтями. Самостійним дитинча стає у віці одного року, але навіть тоді мама готова прийти на допомогу. Мама кенгуру дуже турботлива і здатна виробляти залежно від віку дитини чотири види молока.
Материнський інстинкт у собак ‒ це складна поведінка, зумовлена турботою про потомство. Здебільшого інстинкт проявляється на останніх термінах вагітності, а особливо після пологів. Головна роль у захисті потомства належить матері, адже при загрозі зі спокійної вона стає нестримною та злою. Саме це забезпечує надійне вирощування та збереження приплоду. Мати створює собаченяті своєрідний мікроклімат, обігріваючи теплом (температура становить близько 30 градусів). Новонароджених цуценят мати ретельно облизує, особливо область грудей та голови, адже при народженні саме ці ділянки тіла можуть травмуватися. Активний масаж при облизуванні сприяє нормальному кровообігу. Цей процес повторюється кілька разів на день. Собаки – дбайливі матері, адже слідкують за гігієною дитинчати та проявляють турботу тривалий період часу. Та у деяких осіб після народження потомства відбуваються психічні розлади – післяродові психози, і тоді потрібна допомога ветеринара. Такі «погані матері» недостатньо проявляють турботу про потомство: не повністю перегризають пуповину, погано вилизують, не слідкують за температурою тіла дитинчати, намагаючись втекти від нього подалі. При детальному вивченні такого розладу інстинкту вчені дійшли висновку: найчастіше подібні зміни спостерігаються в особин, що росли без матері або ж були занадто рано позбавлені її опіки. У сучасний час такі відхилення у собак стаються усе частіше. Матері не відчувають прив’язаності до дитини і навіть поводяться агресивно, не можуть знайти місце для народження і у результаті дитинча помирає. Якщо ж щеня вижило, то матір може відмовитися його годувати, і саме у цій ситуації нереально обійтися без втручання людини. Та найжахливішим є прояв канібалізму, який найчастіше спостерігається у недосвідчених мам, адже вони неправильно перегризають пуповину, пошкоджуючи живіт щеняті, і, не розуміючи, що відбувається, намагаються ще раз її перекусити і з’їсти, тому в новонародженого шансів на життя практично не залишається. При перших пологах такі випадки трапляються дуже часто. Та все ж переважна більшість народжень супроводжується неймовірною ніжністю та турботою про своїх малюків.
Найбільш невдячними дітьми є павуки Amaurobius ferox. Самка цього виду за один раз відкладає близько ста яєць, причому половина з’являється на світ. Новонароджені павуки з’їдають яйця, з яких не вилупилося потомство, а потім і свою матір. І найдивніше, що самка не лише не перешкоджає такому процесу, а добровільно на нього погоджується. Самопожертва рятує життя молодому потомству, адже це його перше живлення.
Найкраще пильнує новонароджене маля самка дельфіна-косатки. Причиною постійного нагляду є те, що дитинча не може заснути впродовж місяця після свого народження. Тому матір разом із немовлям дотримується такого графіку, щоб зуміти вберегти його від небезпек, які очікують повсюди.
Та найдивніше дітонародження відбувається у морських коників, адже роль матері виконує самець. Самка відкладає ікру в сумку самця, і він протягом трьох місяців турбується й виношує потомство. Після появи дітей на світ турбуватися про них продовжує батько, адже ті не покидають сумки і навіть у дорослому віці часто ховаються там від ворогів. У матері ж інстинкт піклування за дітьми не прокидається.
Турбота кожної матері вирізняється чимось особливим, але мета в усіх одна – благополуччя потомства. І заради цього самки готові навіть віддати своє життя, лиш би діти жили у безпеці. Материнство – найвідданіша та найбільш невдячна «професія», яка тільки існує у світі, але радість та емоційність від неї варта численних жертв.
Автор: Тетяна Федчук (журналістка, дослідниця рубрики “Зоопсихологія”)