Активна діяльність людини спрямована на перетворення навколишнього світу. У ній закладено творчий початок, яке може приймати творчі, деструктивні або нейтральні форми.

Теорію діяльності розробляли в 20-30-х роках XX століття радянські психологи Олексій Миколайович Леонтьєв та Сергій Леонідович Рубінштейн на базі культурно-історичної школи Льва Семеновича Виготського. Вчений бачив необхідність в принциповому розрізненні нижчих і вищих психічних функцій, біологічного і соціального, «натури» і «культури».

Шляхом діяльності людина хоче досягти свідомо видиму ціль, реалізувати свої потреби та інтереси, виконати роль, покладену на нього суспільством. Тобто перетворення дійсності детерміновано зовнішнім середовищем і внутрішнім світом людини. Для діяльності людині потрібна мотивація. Характеризуючи активність суб’єкта, розглядають її структуру, зміст, способи і методи і фіксують кінцевий результат.
Діяльність у психології слід розрізняти від імпульсивної поведінки, обумовленого емоціями і не пов’язаного з усвідомлюваними цілями.

Психологи виділяють три основних види діяльності: праця, вчення і гру. Формування індивіда як суб’єкта діяльності починається в грі: це найраніша форма активності, доступна людині. Суспільно значимий продукт створюється в процесі спрямованого праці: урожай, предмет побуту, витвір мистецтва, винахід, наукове відкриття. Вчення безпосередньо готує особистість до праці, розвиває її. Якщо гру мотивує спрага отримати задоволення, то вчення і праця – почуття обов’язку і відповідальності.

Отже, завдяки діяльності людина матеріально втілює свій потенціал. На відміну від чисто тваринного існування, людська діяльність носить продуктивний характер, а не тільки споживчий. Крім того, активність тварин обумовлена ??тільки біологічними механізмами, тоді як людини – штучними потребами, вищими, породжуваними впливом культурно-історичного поля.